ГРОБОК

ГРОБО́К, бка́, ч.

1. рідко. Зменш. до гріб, гроб.

2. Насипаний горб землі на місці, де поховане тіло померлого. Ївга бігла до неї навпростець.., то провалюючись в ямах давніх могилок, то підіймаючись на високі, недавно насипані гробки (Л. Янов., І, 1959, 407).

3. тільки мн., діал. Кладовище. [Степан:] Нема ж і моєї Хотини дома, пішла на гробки (Кроп., II, 1958, 52); Краще було на проводах [ніж на Великдень], коли все село збиралося на гробки поминати родичів (Ю. Янов., І, 1954, 261).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 173.

Гробо́к, бка́, м. Ум. отъ гріб. Могила, могилка. Полковник остався почувать на гробках…. Узяв сідло, положив на гробок і ліг на йому. Грин. І. 50. Гробки́ = Гроби = Гробовище = Кладовище. Мнж. 178. Левиц. І. 117. На гробках посідали. Черниг.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 329.