ВІДКИДАТИ

ВІДКИ́ДАТИ, аю, аєш, док., перех. 1. Відкинути за кілька разів. Відкидати сніг.

2. Лежачи, безвладно відвести вбік ноги, руки, голову. Лежить, відкидавши ноги, як кулик після яйця (Номис, 1864, № 14087); Пішов [Осел] собі на широку поляну.. і насеред луки кинувся на землю, ноги геть відкидав (Фр., IV, 1950, 52); Лежить козак на снігу, голову й руки одкидав (Тесл., Вибр., 1950, 55).

ВІДКИДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДКИ́НУТИ, ну, неш, док., перех. 1. Кидати вбік або назад від кого-, чого-небудь. Голоси все ближче. Вже чутно, як гейкають люди, як одкидають землю позад себе копита (Коцюб., II, 1955, 65); Я синій сніг од хати відкидав (Тич., II, 1957, 145); Катря стояла, дивилася.. Як ірвоне з себе коралі дорогі — геть одкинула (Вовчок, І, 1955, 230); Мар’ян, стомившись, відкинув мотику вбік (Чорн., Визвол. земля, 1959, 222); // Різким рухом відстороняти, відштовхувати когось від себе. [Микита:] Я питаю тебе: де я був? Де я був? (Знов ухопив його за груди). [Семен:] Та відчепись ти від мене! (Відкида його) (Кроп., І, 1958, 100); Ярема простяг свою руку і, мов опуку [м’яч], одкинув Христю набік (Епік, Тв., 1958, 293).

2. Відводити геть, піднімати вгору або опускати вниз що-небудь, прикріплене з того або іншого боку. Фросина Данилівна мчить в коридор, відкидає засув, повертає ключ, і тягне двері до себе (Хижняк, Тамара, 1959, 136); Коли Роман увійшов до хати, господар мовчки підвівся з стільця, відкинув ляду з присадкуватої скрині (Стельмах, Хліб.., 1959, 124); Відкинути борт автомашини; // розм. Різко відчиняти. Одкинула двері, держить на стежі (Вовчок, VI, 1956, 265); // Різким рухом відхиляти в сторону вільний кінець, край чого-небудь (фіранки, ковдри тощо). Він.. підходить до вікна, відкидає тафтову фіранку і бачить досвітню засніжену землю (Стельмах, Хліб.., 1959, 13); Вона зітхнула і одкинула полу (Мирний, III, 1954, 46); // Приймати, відгортати волосся з обличчя, чуб із чола і т. ін. Раз у раз вона шляхетно, зручно одкидала русяві волосинки, що грайливо спадали їй на скроню (Досв., Вибр., 1959, 34); Сотник відкинув свою чуприну назад і замислився (Стар., Облога.., 1961, 70); // Різким рухом відводити назад, убік руку, ногу, голову; закидати. Професорові зовсім погано. Він відкидає голову на спинку фотеля (Донч., II, 1956, 76); Вона перегнулась, одкинувши руки, щоб дати мені ранішній поцілунок (Коцюб., II, 1955, 359).

◊ Відки́нути но́ги, зневажл. — умерти; здохнути (про тварин). Ори [Пархоме] і засівай лани. Коси широкі перелоги, 1 грошики за баштани Лупи — та все одкинеш ноги! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 83).

3. перен., рідко. Відстороняти, відчужувати кого-небудь від когось; відштовхувати. Коли й мати його [сина] не благословить і відкине від себе,.. вона його не покине (Кв.-Осн., II, 1956, 458); Ця проста й несподівана смерть [Фатьми] одкинула їх од Алі (Коцюб., І, 1955, 401).

4. перен. Рішуче відхиляти щось, не визнавати чогось, відмовлятися від чого-небудь (теорії і т. ін.). Соломія.. з обуренням відкидала ті обвинувачення, розповідала всю свою історію, благала, мало не плакала (Коцюб., І, 1955, 381); Радіщев відкидає релігійно-ідеалістичне пояснення світу (Вісник АН, 8, 1949, 17); Доводиться відкинути, як нібито невід’ємну рису фольклору, і його анонімність (Рильський, III, 1956, 153); // Відхиляти чиюсь кандидатуру, не приймати, не рекомендувати когось. Рекомендувати [Преображенського] ніхто не зважився й не міг, а Саїд особливо й не наполягав. Та відкидати важко — інженери були потрібні не одиницями (Ле, Міжгір’я, 1953, 50); Таня просто не уявляла, як він житиме, коли його одкинуть при відборі в райкомі (Гончар, Людина.., 1960, 30); // Не брати до уваги; нехтувати. Це не значить, що вона [культура] одкидає все надбане за часи панування інших класів (Еллан, II, 1958, 83); Оля відкидала всі поголоски (Юхвід, Оля, 1959, 80).

5. Атакуючи або контратакуючи вороже військо, примушувати його відходити, відступати. Штиками [багнетами] відкинули німця за річку!.. (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 76); // Уражаючи, повертати назад. Кулеметний вогонь з одинадцятого дзота знову й знову відкидав її [піхоту] назад (Кучер, Чорноморці, 1956, 384).

6. перен. Перемагати, долати почуття, сон тощо. Радісно своїх бачити! — заторохтів Проценко по-своєму, одкидаючи геть свою пиху і свій звичай згорда держатися… (Мирний, III, 1954, 266); Відкидаючи сон, я виходжу назустріч вітрам, щоб назавжди у серце узяти робочу хвилину (Уп., Вірші.., 1957, 10); Одкиньте страх і не робійте [бійтеся], Прийшлось сказать Енею: пас (Котл., І, 1952, 219); А той спокійно позира: .. Мовляв, забудь, відкинь свій гнів і поступись одразу (Дор., Три богатирі, 1959, 71).

7. Перекладати в що-небудь для стікання рідини. Промиті гриби варять до готовності, відкидають на сито,.. а відвар проціджують (Укр. страви, 1957, 96).

8. розм. Відчисляти, зменшувати на певну кількість. Коли відкинути ті роки, в які мені не доводилося доторкатися до писання, то вийде.. менше [ніж 25] (Мирний, V, 1955, 386); Так, я виїжджаю звідси.., перший тиждень буду в Берні, другий тиждень в Цюріху (відкинувши по 12 годин дороги туди і звідти) (Л. Укр., V, 1956, 410); Отакої! Добра мені арифметика… Як од дванадцяти верстов одкинути п’ять, то виходить п’ятнадцять! (Вишня, І, 1956, 179).

9. перен. Відбивати щось (тінь і т. ін.) від чого-небудь. Високі білі стіни, наче сніг, виблимували від сонячного проміння, відкидали його геть від себе через широкі улиці на гонкі тополі (Мирний, III, 1954, 257); Дуби раптом відкидають од себе на галявину, на берег і на річку довгі, примарні і ще розпливчасті тіні (Коз., Сальвія, 1959, 89).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 589.

Відкидати, даю, єш, сов. в. відкинути, ну, неш, гл.

1) Откидывать, откинуть, отбрасывать, отбросить. Лопатою нечисть відкидають. Ном. № 8059.

2) Отвергать, отвергнуть. Не відкидай Лого прохання. К. Псал.

3) Відкинути ноги. Умереть. Як не мудруй, а вмерти треба!… Ори і засівай лани, коси широкі перелоги і грошики за баштани лупи, — та все одкинеш ноги. Г. Арт. (О. 1861. III. 111). Иногда это значить лишь лежать сильно утомленнымъ, обезсиленнымъ. См. Відкидати.

4) Отворять, отворить. Одкинула двері, держить настежі. МВ. (КС. 1902. X. 147). Одкинула заслонку. Кролев. у.

5) — на сито. Отцѣживать, отцѣдить на сито. Маркев. 169.

Відкидати, даю, єш, гл.

1) = Відкинути 3. Лежить, відкидавши ноги, як кулик після яйця. Ном. № 14087.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 214.