ВУГОЛ

ВУ́ГОЛ, гла́, ч., діал. 1. Ріг (у 3 знач.). Цілими годинами ходив він по вулиці, ховаючись поза вуглами домів (Фр., VI, 1951, 249); Прикре непорозуміння скоїлось на тому вуглі стола, де.. сиділа Настя (Гончар, Таврія.., 1957, 36).

2. Кут у хаті і т. ін. [Кіндрат Антонович:] Як увійде було [бакалійник] у лавку, зараз на всі чотири вугли перехреститься (Кроп., II, 1958, 301).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 781.

Вугол, гла, м.

1) = Куток.

2) = Ріг. (наружный уголъ, уголъ улицы).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 258.

ву́гол —

1) у народі — ріг будин­ку, стола і т. ін.; щоб відігнати не­чисту силу, на вуглі стола під ска­тертину у Святвечір клали часник. З-за вугла мішком прибитий (про дурня — приказка); Торох! Як дур­ний із-за вугла (приказка);

2) кут у хаті і т. ін.; один з таких кутів (кутній вугол) у світлиці був па­радним, де висів божник, стояли стіл (хатній престіл) з лавами; див. ще по́куть;

3) вугли́ — вид візерун­ка на великодній крашанці.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 120.