ВОРОЖБА

ВОРОЖБА́, и́, ж., заст. Угадування майбутнього чи минулого на картах і т. ін. — Я ворожбу такую знаю, Хоть що по правді одгадаю, І вже ніколи не збрешу (Котл., І, 1952, 154); Чув я, що давно колись ворожила одна премудра Сова про будущину вашого і нашого роду. З тої ворожби мені досі пам’ятається один вірш (Фр., IV, 1950, 113); Не вірив у циганську ворожбу оцей француз (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 264).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 739.

ворожба́ = ворожі́ння = ворож­би́тство — угадування майбутнього чи минулого по предметах, зорях, за допомогою зілля, на картах і т. ін.; див. ще волхв, віду́нство; хоч церква ворожіння не схвалювала, бували в році спеціальні дні, коли майже всі ворожили про свою до­лю (початок нового року, певного господарського сезону, під Андрія, на Водохрещі, під Івана Купала та ін.); з одного боку, ворожбитів по­в’язували з нечистою силою («Ворожка з бісом накладає»), з друго­го, — ворожка — далеко не відьма, а людина з надприродними здіб­ностями, які вживає на користь та на добро сусідам і землякам («Во­рожка дала всім потрошку»); воро­жіння й віра в нього є відгомоном двоєвір’я — з одного боку, у фа­тальність, неминучість того, що має статися, бо це записано десь у невидимих людині книжках, з дру­гого, — віра в можливість оминути майбутні неприємності, якщо про них наперед знати; нині ворожін­ня злилося з гаданням, а спочатку ці дві дії були спрямовані на унешкідливлення ворога (звідси — во­рожи́ти, ворожби́т, ворожби́тка, ворожі́й, воро́жка, ворожі́ння то­що); найпершими ворогами були біси, дияволи, зла (нечиста, бісів­ська) сила; диявольську силу мож­на було заворожити; способів було безліч, особливо на хворобу чи на любощі; можна заворожити люди­ну, і вона помре, можна приворо­жити хлопця чи дівчину, щоб лю­били когось, можна заворожити річ; гетьман Мазепа, за свідченням батьків Мотрі Кочубеївни, прича­рував їхню доньку; нібито чарівни­цею була і його мати; щоб знищи­ти ворога, треба замовити на нього службу в церкві і в цей час свічку тримати боком, щоб вона капала: як скапує свічка, так скапає і ворог (це зветься «чорна служба»); воро­жать і на добре (звідси — «добре тому жити, чия мама вміє ворожи­ти»); ворожіння може не мати ні­яких наслідків, зводитися на ніщо, тому кажуть: «Циган ворожить, тому босий ходить»; див. ще гада́ння. Я ворожбу такую знаю, Хоть що по правді одгадаю, І вже ніколи не збрешу (І. Котляревський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 114.