БІЛИЙ

БІ́ЛИЙ, а, е.

1. Який має колір крейди, молока, снігу; протилежне чорний. Заступила чорна хмара Та білую хмару (ІПевч., II, 1953, 160); Одна чепурна молодиця в білій сорочці замітала казарму (Н.-Лев., II, 1956, 201); Плили б вони [квітки], аж поки в яку сагу спокійну не прибились до білих водяних лілей (Л. Укр., І, 1951, 193); // Який кольором наближається до крейди, молока, снігу; світлий. Справді, гарно тут. І білі піски берегів, і ця тиша неміряна, і ласкавий степовий вітерець (Гончар, Тронка, 1963, 335); // Уживається як постійний епітет до деяких назв. Під білою березою козаченька вбито (Укр.. лір. пісні, 1958, 356); Не вимили біле личко Слізоньки дівочі (Шевч., І, 1951, 4); // Вимитий, випраний; чистий. Неначе ляля в льолі білій. Святеє сонечко зійшло (Шевч., II, 1953, 59); Тоді сироті неділя, як сорочка біла (Номис, 1864, № 10700); // Посивілий, сивпй, сивоволосий. Се був дід дуже старий, білий (Вовчок, І, 1955, 25); [Храпко:] Що голова трохи біла — то тож більше розуму (Мирний, V, 1955, 140); // Зблідлий, блідий. А Катря стоїть коло стіни, сама, як стіна, біла, — бачу — зомліває (Вовчок, І, 1955, 224); // Безколірний, безбарвний, прозорий. Очі самі собою упали на графин і залюбувалися тими непримітними голочками, якими грала біла горілка (Мирний, III, 1954,. 268); // у знач. ім. бі́ле, лого, с. Білий колір; протилежне чорне. Піч Галя розмалювала синіми квітками по білому (Мирний, II, 1954, 250); // у знач. ім. бі́лі, лих, мн. Фігури в шахах або шашках білого, кремового, червоного кольору на протилежність до чорних. Білі починають і дають мат за два ходи.

2. На (у) якому є багато білих плям, вибілених предметів і т. ін. Бачилося [Галі] — голе каміння, темні гаї.., велике біле село на горі… (Вовчок, І, 1955, 326); — Ввижається мені вечір теплий з пахощами весняними.., з вишняком, білим від цвіту рясного (Коцюб., І, 1955, 142).

3. Світлошкірий (про расу). Підняли його [саркофаг] білі раби, щоб понести й поставити в храмі (Л. Укр., І, 1951, 425); Любка вигадала носити паранджу, щоб ніхто не впізнав її, білої жінки, що.. ходить з узбеком (Ле, Міжгір’я, 1953, 82); // у знач. ім. бі́лі, лих, мн. Про людей, що належать до такої раси. [Нартал:] От візьмуть нас і варварів, і римлян, чорних, білих, гарненько всіх засмолять і запалять, мов скіпочки. І будем ми світити в садах у цезаря.. мов світло правди! (Л. Укр., II, 1951, 434).

4. перен., політ. Ворожий радянській владі; контрреволюційний; протилежне червоний. Ішли бійці на білі банди. На мури, на колючий дріт (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 9); // у знач. ім. бі́лі, лих, мн. Білогвардійці. Я був у Дюшамбе, як відступали білі (Ле, Міжгір’я, 1953, 296).

5. Уживається як складова частина ботанічних, зоологічних, технічних, хімічних та інших назв, термінів. Велика біла порода свиней — одна з найстаріших і найбільш поширених порід не тільки на Україні, а й в усьому Радянському Союзі (Свинар., 1956, 25); У древній Греції і Римі як лікувальний засіб дуже цінилась біла чемериця. Відомо, що вона досить сильна отрута (Знання.., 10, 1965, 13); Білий фосфор — безбарвна, дуже отруйна, майже не розчинна у воді речовина (Хімія, 9, 1956, 92).

◊ Бі́лий біле́т див. біле́т; Бі́ле вино́ — натуральне виноградне вино. Йон приніс карафку білого вина (Коцюб., І, 1955, 274); Бі́лий вірш — вірш без рим. [Оля:] Петро вигадав білі сонети, цебто сонети білими віршами (Сам., II, 1958, 99); Бі́ла воро́на — про того, хто виділяється серед інших чимсь незвичайним. Ганна здавалася тут багатьом білою вороною (Гончар, Таврія.., 1957, 152); Бі́ле вугі́лля див. вугі́лля; Бі́лий гриб — один з кращих їстівних грибів; боровик; Бі́лий двір, заст. — не забруднений, чистий двір. — Фе! Який тут сморід!.. — сказала пані до панни і подалась до свого білого двору (Л. Укр., III, 1952, 730); Бі́лий ліс — березовий ліс; Бі́ле м’я́со — м’ясо, придатне для дієтичного харчування (курятина, телятина і т. ін.). В період видужування хворому треба давати.. біле м’ясо, телятину (Наука.., 2, 1952, 56); Бі́лі но́чі — літні ночі на півночі, коли вечірній присмерк зливається з світанком. Біла ніч блукала над Невою (Перв., І, 1958, 200); Бі́ла пля́ма: а) необжитий, невивчений район. На географічних картах рясніли білі плями (Рад. Укр., 6. IX 1956, 4);

б) недосліджене питання. Історики літератури розкрили частину білих плям у біографії письменника [Леся Мартовича]. Проте ще й досі їх лишається немало (Літ. Укр., 1.I 1966, 2); Бі́лий ра́нок — світанок. Ми вкупочці розмовляли до білого ранку (Метл. і Кост., Тв., 1906, 52); Бі́лий світ: а) ранок, світанок. До самого білого світу не втихала колотнеча (Мирний, III, 1954, 253); б) земля; життя. Чи винна ж голубка, що голуба любить? Чи винен той голуб, що сокіл убив? Сумує, воркує, білим світом нудить (Шевч., І, 1963, 4); Бі́лий хліб — хліб, спечений з сіяного пшеничного борошна;

На бі́лому (бі́лім) сві́ті — на землі, серед людей. Як хороше, як весело На білім світі жить!.. (Гл., Вибр., 1957. 233); Се́ред бі́лого дня — удень. Розказували, як Параскіца серед білого дня чаклувала коло криниці (Коцюб., І, 1955, 273); Чо́рним по бі́лому — цілком ясно, виразно, зрозуміло. — Ось же написано чорним по білому — не благонадійний! (Збан., Єдина, 1959, 108).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 181.

Білий, а, е.

1) Бѣлый. Червоная калинонька, білеє деревце. Мет. 64. Під білою березою козаченька вбито. Мет. 102. Причарувала біле личенько. Мет. 84.

2) Чистый. Я матері догожу, — постіль білу постелю. Н. п. Взяв білу сорочку. Драг. 4.

3) Білий світ. Мiръ Божій, бѣлый свѣтъ. Хведір умер, сама осталась на білому світі. Нудити білим світом. Томиться, тосковать. Не співає; як сирота білим світом нудить. Шевч.

4) Білий день. Полный разсвѣтъ. Прокинувся я, аж дивлюсь — білий день на дворі.

5) Білий тиждень. Страстная недѣля. Чуб. ІІІ. 13. Маркев. 4.

6) Біла челядь. Женскій полъ. Коли турки воювали, білу челядь забірали. Гол. І. 49. Ні в чім буде між білу челядь піти погуляти. АД. І. 109.

7) Біла рядовина. См. Рядовина 1. Вас. 168.

8) По білому співати. Пѣть по церковному. Як би вони (шалопути) по білому співали, то й нічого, — я пізнав би, що співають. Новомоск. у.

9) Біла білява. Въ загадкѣ: береза. Біла білява перед Богом стояла. Ном.

10) Біла. О монетѣ: десятикрейцеровая монета. Галиц., Ум. Біленький, білесенький.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 64.

бі́лий — колір, що в народному українському сприйманні набув символу чистоти: біла сорочка; (спі­вають: «Я матері догоджу, білу по­стіль постелю»); краси: біле личко (личенько); моральної чистоти, свя­тості: по білому співати — «співати церковні пісні», Білий тиждень; сонячного світла, земного життя: білий світ, пор. у Т. Шевченка: «Не співає, — як сирота білим сві­том нудить»; жалоби, як у пісні: «Під білою березою козаченька вбито…».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 38.