БРЯЗКАЛО

БРЯ́ЗКАЛО, а, с.

1. Брязкуча дитяча іграшка. На возах діти свистали в закуплені в місті свиставки, калатали глиняними брязкалами (Фр., VIII, 1952, 364); // Взагалі предмет, що бряжчить (від ударів або трясіння). Як старець обідраний, диліжанс вибиває у всі свої брязкала (Вас., І, 1959, 183); // Брязкуча металева тарілочка або дзвіночок на бубні. * У порівн. Він люто розмахнувся руками — і графин на тумбочці видав звуки, як брязкала бубона (Баш, Вибр., 1948, 51); // Брязкуча прикраса. За що ж, панотче, вас вельможністю зробили..; В блискучому всьому, як птаха, нарядили, На шию брязкал натягли? (Щог., Поезії, 1958, 480).

2. перен., зневажл. Про те, що не становить ніякої цінності, є тільки пустою прикрасою. [Пророк самарійський:] Вам відомо, які то святощі вона втопила? [Самарянин:] Ти ж сам казав, що брязкало старе!.. (Л. Укр., II, 1951, 156).

3. зневажл. Про балакучу людину; базіка, базікало. — Ну, таки принесло ледащо отого дзвонаря, оте брязкало! (Н.-Лев., І, 1956, 623).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 243.

Брязкало, ла, с.

1) Побрякушка, погремушка. Левиц. Пов. 156.

2) = Било 1? Ударивши (при церкви — сторожъ) в брязкало. Мир. Пов. І. 162.

3) Тотъ, кто брякаетъ, бряцаетъ, бренчитъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 103.