ЄДНАТИ

ЄДНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех.

1. рідко. Скріплювати одно з другим яким-небудь способом. Єднати труби зварюванням.

2. Встановлювати сполучення, зв’язок з чим-небудь, між чим-небудь. Стежив [Алі], як тихо ступали жовті патинки [Фатьми] по кам’яних сходах, що єднали Меметову хату з землею (Коцюб., І, 1955, 395); Вони [комсомольці] також пішли.. єднати ріки, зводити мости, творити пісню й музику новітню (Гонч., Вибр., 1959, 76); // Встановлювати спілкування між ким-, чим-небудь за допомогою засобів зв’язку. Вони [жили кабеля] знову єднали його з усіма дивізіонами (Кучер, Чорноморці, 1956, 122); * Образно. Густа мряка чорним запиналом єднала з небом спалену сонцем полонину (Коцюб., І, 1955, 344).

3. Створювати між ким-небудь близькі, дружні стосунки, тісний зв’язок; зближувати. Одно їх [Андрія і Маланку] єднало — це згадка про те, що Гудзь радив найняти Гафійку (Коцюб., II, 1955, 21); Дружні взаємини єднали співця Білорусії [Я. Купалу] з литовським поетом Людасом Гіра, з найбільшим поетом Латвії Янісом Райнісом, з нашим Павлом Тичиною (Рильський III, 1955, 408); // перен. Встановлювати тісніший зв’язок, взаємодію між чим-небудь. Тихо сяли старечі очі перед повагою смерті, мудрий спокій єднав життя і смерть (Коцюб., II, 1955, 352); В думці міркуючи, мудрії Ріші почули той зв’язок, що то єднає буття з небуттям (Л. Укр., IV, 1954, 284).

4. Створювати єдність (у 1 знач.) між ким-небудь; згуртовувати. Щоб брати братів єднали Розірвать гуртом кайдан.., — Треба перше нам освіти (Граб., І, 1959, 125); В оповіданні сивого пожежника.. говорилося про мужність, що єднає людей, яким випало бути разом у катівнях Шварценвальде (Жур., Вечір.., 1958, 248).

5. Збираючи докупи, створювати щось єдине ціле. Там життя було немов зібране в тому шкельці, що промені порізнені єднає в одну сліпучу.. точку (Л. Укр., II, 1951, 180); Той світоч, що його нам Ленін засвітив У чорнім мороці царевої Росії, Нам осяває путь, серця кріпить і гріє, Єднає в рать одну усіх трудівників (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 5).

6. заст. Домовлятися з ким-небудь про щось. Я полюбив святу красу дівочу, Що винниць батька свого стерегла, І вже єднав дружину парубочу, Що нас до шлюбу в парі провела (Фр., XIII, 1954, 322); //Вести розмови з ким-небудь про заміжжя дочки, внуки і т. ін.; заручати, змовляти. Стала мати гадати Та за пана [дочку] єднати (Шевч., І, 1951, 155).

7. заст. Схиляти кого-небудь на свій бік; умовляти. Таки ж у нашому селі Назнав я дівчину… Вчащаю І матір удову єднаю (Шевч., І, 1951, 396).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 496.

Єдна́ти, на́ю, єш, гл.

1) Соединять, объединять. Єднай, батьку, Україну. К. ЧР. 299. І єднає людські князі з ізраїльським родом. К. Псал. 112.

2) Склонять къ себѣ, пріобрѣтать чье расположеніе, соглашать. Таки у нашому селі назнав я дівчину. Вчащаю і матір удову єднаю. Шевч. Гетьмане Потоцький, що в тебе розум жіноцький: ти за дорогими напитками, бенкетами уганяєш — чом ти Хмельницького не єднати? АД. II. 104. Ісус учеників єднає. Єв. І. IV. 1. Стала мати гадати та зятя єднати. Шевч. 268.

3) Договаривать. Не страшно женитись, а страхано попа єднать. Ном. № 7260. — за коѓо дочку́. Уговариваться о выдачѣ дочери замужъ за кого. «Чого в’янеш, моя доню?» мати не спитала, — за старого, багатого нищечком єднала. Шевч. 11.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 467.