ЯСНІТИ

ЯСНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

1. Ставати, робитися ясним, яснішим; світліти/ Єремія вернувся до намету, як вже небо на сході ясніло (Н.-Лев., VII, 1966, 215); В саду вже бриніли бджолині крила, яснів над Балаклавою край неба (Кучер, Чорноморці, 1948, 27); // безос. Світати, розвиднятися. За скелями починало ясніти: світало вже (Вас., І, 1959, 147); Ніч відходила, даючи місце дневі. Досить сказати, що ясніло все більше й більше (Ю. Янов., І, 1958, 211).

2. Випромінювати світло; світитися, сяяти. Все навкруги виглядало по-зимовому, хоч весняне сонце ясніло у всій красі (Кобр., Вибр., 1954, 103); Над вхідними дверми клубу ясніла електрична лампочка (Хор., Незакінч. політ, 1960, 94); Ранкова зоря ясніла у небі, віщуючи погожий день (Цюпа, Назустріч.., 1958, 353); *Образно. Ясніє зорями Кремля Москва над нашим краєм (Забіла, Малим.., 1958, 53); // Те саме, що блища́ти 1. Затока ясніє перед хлопцем, як довгасте блискуче люстро (Донч., II, 1956, 276); На шапці в нього далеко ясніла вирізана з блискучої жерсті велика п’ятикутна зірка (Гончар, III, 1959, 244); // Виділятися серед чого-небудь світлим, яскравим кольором; виднітися. Далеко на узліссі ясніло два білих намети, над ними біліли бунчуки (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 119); Ми з’їжджаємо на шкільне подвір’я, де ясніє великими вікнами двоповерхова, червоної цегли школа (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 226); На крутому урвистому березі річки темно-зеленими прожилками виступає глей, білими розводами ясніє глина (Цюпа, Добротворець, 1971, 128); *Образно. Давня і велика дружба ріднить український і туркменський народи, дружба випробувана і непорушна. І десь біля джерел її, біля самого початку ясніє високочолий, могутній образ Тараса Шевченка (Літ. Укр., 30.V 1964, 6).

3. перен. Набирати веселішого, радіснішого, привітнішого виразу (перев. про обличчя, очі). Увійшла бабуся старесенька-старесенька,— аж до землі поникає, та вся-усенька зморщена; тільки її очі чорні іще живуть і ясніють (Вовчок, І, 1955, 122); Його лице ясніло якимсь незвичайним блиском (Фр., VII, 1951, 271); Він підходить до парканчика і одразу ясніє: на подвір’ї біля ясена зупинився його син.. Незвична ніжність прокидається в нього до сина (Стельмах, II, 1962, 40); // безос. Дивиться на їх [дівчат] Щур.., і чогось на душі ясніє (Вас., І, 1959, 231).

4. перен. Ставати яснішим, логічнішим, чіткішим. Була урочистість в поснулому домі. Серця розкривались, ясніли думки (Перв., II, 1958, 343).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 656.

Ясніти, ні́ю, єш, гл.

1) Свѣтлѣть, дѣлаться свѣтлѣе. На дворі ясніє. Тихо піднявся місяць угору, зменшаючись і ясніючи. Левиц. І. 15.

2) Быть свѣтлымъ, Грядущее сяйне тобі полуднем, теперешнє яснітиме, як ранок. К. Іов. 25.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 544.