ЯСНОЧОЛИЙ

ЯСНОЧО́ЛИЙ, а, е, поет. Який має світле, ясне чоло. Сидять за столом ясночолі сини, На грудях — медалі у них, ордени (Нех., Під.. зорею, 1950, 137); Вона стояла перед ним, струнка, ясночола (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 55); *Образно. Проходять веселкою дні ясночолі, лунають пісні серед нив (Сос., Солов. далі, 1957, 32); Красуйся нині, ясночолий Київ, в усій своїй нев’янучій красі! (Тер., Серце.., 1962, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 658.