ЯСНОТА

ЯСНОТА́, и, ж.

1. Власт. за знач. я́сни́й 1, 2. Ясні вогні веселі обступили Все будівництво..— Оце так світло! — От де яснота! (Вирган, В розп. літа, 1959, 246); Ввібравши в себе погожість і ясноту сонячного дня, воно [село] виглядало, як дівчина-красуня (Цюпа, Три явори, 1958, 75); Надворі — яснота. Голубим пожаром палає небо, білим — вишневий сад (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 59); Виглянуло сонце — озеро вмить проясніло, радісно посміхнулось до неба. В ньому стільки ясноти, як в оченятах дитини! (Мас., Життя.., 1960, 69); *У порівн. Очі його округлились, заблищали яснотою весняного неба (Кучер, Пов. і опов., 1949, 32).

2. перен. Чіткість, ясність, визначеність у чому-небудь. Саме цілісність натури Леночки вселяла в серця солдатів ту ясноту, яка окрилювала їх найбільшою життєвою силою — вірою у все те, за що віддають і кров свою і навіть життя (Вітч., 8, 1958, 137); // Висока моральність, душевна чистота, порядність. Варто було знести горя вдвоє і втроє більше, щоб тільки дожити до цієї хвилини їхньої зустрічі., дійти до нього незаплямованою, чесною, вірною. Хай би побіліли її коси, та залишились би очі ясними яснотою вірних! (Гончар, III, 1959, 175).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 658.

Яснота́, ти́, ж. Свѣтлость, свѣтлые цвѣта, краски. Левиц. І. 461.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 545.