ЯЛИЦЯ

ЯЛИ́ЦЯ, і, ж.

1. (Abies M i 11.). Високе вічнозелене дерево родини соснових з густою пірамідальною кроною, м’якою плескатою хвоєю і великими шишками. Петро увидів себе [уві сні] біля орлиного гнізда на вершечку височезної, аж до самих хмар, стрункої ялиці (Д. Бедзик, Украдені гори, 1969, 103); Він стояв обличчям до сонця, розсунувши обома руками сріблясте галуззя молодих ялиць (Мур., Бук. повість, 1959, 26); Засніжені Татри… Ялиці, Смереки та буки ставні (Рильський, III, 1961, 114); *У порівн. Поскакав зайчик вперед, а Тимофій почвалав за ним. Вийшли з лісу, йдуть полями. При дорозі здибують чоловіка, височенного, як стара ялиця (Казки Буковини.., 1968, 96); // збірн. Будівельний матеріал або дрова з цього дерева.

2. збірн. Ялицевий ліс, гай.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 643.

Ялиця, ці, ж. = Ялина 1. Гол. III. 431. Ялиця стогне й шелестить. Млак. 107. Ум. Яличка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 539.