ЯКІРЕЦЬ

ЯКІРЕ́ЦЬ, рця́, ч.

1. Зменш.-пестл. до я́кір. Він притяг у хату старий іржавий якірець (Донч., II, 1956, 408); В кожного [з поранених] на грудях лежала безкозирка й тріпотіли на вітрі муарові стрічки з золотими якірцями (Кучер, Голод, 1961, 20).

2. (Tribula S.). Одно— або дворічна трава родини паролистових, що має лежачі розгалужені стебла й парноперисті листки з дрібними жовтими квіточками. У деяких бур’янів, як-от липучка, реп’яшок, якірці, лопухи та ін., насіння і плоди мають різні шипи, гачки тощо, якими вони чіпляються до шерсті тварин та одягу людини і теж розносяться на великій території (Колг. енц., II, 1956, 150).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 638.