ЯДУЧИЙ

ЯДУ́ЧИЙ, а, е.

1. Який спричиняє сильне подразнення (у 2 знач.); їдкий. Ядучий дим стелився над степом (Шиян, Переможці, 1950, 200); Вечеря затягнулася, надворі споночіло, а господарі й урядники їли, пили, смалили ядучий тютюн (М. Ол., Туди, де бій, 1971, 7); Максим схлипував на плечі у Романова, жадібно вдихаючи запах шинелі друга, що гостро пахла тютюном і порохом, димом польового багаття і ядучим духом карболки (Рибак, Час.., 1960, 48); Дим в’їдався в очі, дряпав горло — все навколо проймав його гіркий, ядучий запах (Жур., Опов., 1956, 219); Синій дим перегару солярки заволікав ядучою хмарою потривожені поля (Цюпа, Краяни, 1971, 34); // рідко. Те саме, що отру́йний 1. Всі виходи вони замурували Цементом наглухо… Пустили газ ядучий, Та ми сміливі, кажуть, і живуч,. Ми йшли вперед і не вмирали (Забашта, Вибр., 1958, 121); // Сильний, різкий, холодний. Ядучий вітер вичавлював з очей сльози (Рибак, Помилка.., 1956, 313); Бійтесь дощів осінніх! Вони ядучі, брудні, вони псують ніжну шкіру в дівчат, псують одяг, і хутра, і стіни нових будинків (Загреб., День.., 1964, 299); // Викликаний чимсь їдким. Він не міг вимовити й слова, бо зайшовся ядучим кашлем від самосаду (Кучер, Трудна любов, 1960, 75); // З несвіжим, затхлим, важким для дихання повітрям. Ні ядучих шахт отрута, Ні бездонних багнищ згуба, Ні безмовна пустка сіл, — Не згасили мрій і сил У народа-життєлюба (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 38); У сушарні, в ядучій імлі, Де тютюн мої груди малі Розпирав, розривав на шматки, Прибавлялись гайдуцькі синки (Воронько, Драгі.., 1959, 109); // перен. Нестерпний, пекучий (про почуття). Генеральний писар мовчки попивав вино. Злість ядуча смоктала серце (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 19); Михайла Хоменка третій тиждень гризла ядуча нудьга (Кучер, Зол. руки, 1948, 53); Він просто міркував сам із собою вголос, розбовтував ядучу гіркоту (Жур., Звич. турботи, 1960, 140); // перен. Який сильно і неприємно діє на орган зору (про колір). Криниці й водорозбірні колонки, дощаті ларки, пофарбовані в ядучі кольори (Кучер, Трудна любов, 1960, 198).

2. перен. Уїдливий, дошкульний (про слова, вислови і т. ін.). Лікарка!.. Буде знищена разом з усіма. І разом з нею.. буде знищено все, що повідав їй, що кинув їй у формі ядучих слів з самого дна свого серця (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 170); Невеличкий, рухливий, з розумним лицем, начитаний, з гострим ядучим язиком, він [Ашенбреннер] був, як кажуть, чоловіком, що за словом в кишеню не полізе (Життя Саксаганського, 1957, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 626.