ЩІТКА

ЩІ́ТКА, и, ж.

1. Знаряддя для чищення, чесання, обмітання і т. ін. у вигляді плоскої колодки або дощечки з густо набитою на неї щетиною чи матеріалом, що замінює її. В садку, на садовій канапці вже була розіп’ята чорна спідниця, і бабуся то била по ній прутом, то чистила щіткою, все щось мимрячи сама до себе (Л. Укр., III, 1952, 603); Вона греблом чистила коня, витирала щіткою, а копита вимивала теплою водою (Чорн., Потік.., 1956, 296); Лакеї з щітками кинулися старанно витирати за графом мокрі плями на паркеті (Донч., III, 1956, 16); Перша зубна щітка була виготовлена дві тисячі років тому із цукрової тростини (Веч. Київ, 10.I 1967, 4); // Те, що нагадує це знаряддя, схоже на нього. Розгладить [Гордій] щітки жовтих од тютюнового диму стрижених вусів, махне рукою (Юхвід, Оля, 1959, 39); Напередодні випав дощ, вибої на грейдері наповнилися водою, їхати було важко, зате поля обабіч дороги радували око зеленою свіжою щіткою озимини (Перв., Материн.. хліб, 1960, 56); *У порівн. Незабаром зійшла пшениця, така густа та рясна, як щітка,— аж весело на неї глянуть (Стор., І, 1957, 32); З правого боку чорнів зруб і поміж ним, мов щітка, піднімався молодий лісок (Мирний, І, 1954, 248); На луках зеленою щіткою пнулася догори трава (Чорн., Визвол. земля, 1959, 40).

2. Зв’язаний з трави, мачули або лика товстий жмут, признач. для побілки глиною, крейдою, вапном і т. ін. Молодички теж сховали Ті, що мазали, щітки І нові поодягали І запаски, й сорочки (Щог., Поезії, 1958, 245); — А щітки у вас є? — запитав Тарас.— Нема..— розгублено пролепетала Оксанка.— От тобі й на! А як же ви білитимете? — глузливо кинув Тарас (Мокр., Острів.., 1961, 33).

3. Те саме, що пе́нзель 1. Ніяке перо, ані щітка маляра не передала б тієї чарівничої ігри [гри], яку витівало сонце з містом: воно горіло-палало, страшна пожежа не світить ніколи таким величним світом (Мирний, IV, 1955, 158); Після війни маляр Михайло Лагутін узяв знову щітку (Кучер, Дорога.., 1958, 124).

4. ел. Пластинка або стержень з графіту, міді, деревного вугілля і т. ін., що доторкається до контактних кілець або колектора електричної машини і служить для передачі струму.

5. геол. Сукупність кристалів, які наросли на породу щільно один біля одного.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 592.

Щітка, ки, ж.

1) Щетка. щі́ткою чистять что либо; щіткою изъ жесткой щетины начисто разглаживаютъ мички; родъ кисти изъ мочалы для мазанья стѣнъ глиной или мѣломъ также называется щіткою. Вас. 200. Чуб. VII. 410. Треба мазати хату, та десь діти щітку закинули. Харьк. у. О густо растущих растеніяхъ говорятъ: як щітка. Лісок, як щітка. Ном. № 14033. Зійшло, як щітка. Мир. ХРВ. 59.

2) Раст. = Щіткан. Вх. Пч. II. 30.

3) а) Родъ хороводной игры, въ которой поется пѣсня: Щітка маленька, де твоя ненька? На маковці сиділа, дрібен мачок дзюбала. Одна изъ играющихъ также называется щіткою. Маркев. 74. б) Также называется: щітка-гребінка. Родъ игры, въ которой просять дать щітку и гребінку. Грин. III. 110. Ум. Щіточка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 527.