ЩЕНЯ

ЩЕНЯ́, я́ти, с.

1. Маля собаки, а також вовчиці, лисиці і т. ін. На канапі з пов’язкою на голові напівлежить пані Люба, грається з щенятами (Вас., III, 1960, 193); На хаті в гнізді клекоче лелека, а на призьбі сидить босоноге дитинча, бавиться з щеням і щось говорить само з собою (Стельмах, II, 1962, 287); *У по-рівн. Я собі звернулось, Щеня мов під тином,— звичайне, мале, То й перелякалось (Шевч., II, 1963, 255); З розгону напливає берег. Човен м’яко, ніби щеня, ткнувся в нього носом (Стельмах, II, 1962, 57).

◊ Зі́нське щеня́ див. зі́нський.

2. перен., лайл. Про дітей (перев. неслухняних). А щоб ти не діждало, щеня суче! Та ще за нього бійку та сварку чини в хаті! (Коцюб., І, 1955, 438); — Ти чого підслухуєш, щеня? — і Віра люто шарпає за плечі необачного Славка (Кач., II, 1958, 20); Мартин Прокопович давай лаяти сина — отаке щеня і сміє на батька налітати (Коп., Навколо полум’я, 1961, 122).

3. перен., лайл. Дуже молода, недосвідчена людина; молокосос. Обличчя товстого Оникія наливається кров’ю. Він спиняє на Вустимкові важкий погляд і хрипло каже: — Щеня! Ти на кого сказав так? (Багмут, Опов., 1959, 12); Поручик, грюкнувши дверима, вийшов з вітальні.— Щеня! — злісно кинув услід Грижбовський (Цюпа, Назустріч.., 1958, 97).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 581.

Щеня, няти, с.

1) Щенокъ. Маленька собачка повік щеня. Ном. № 9608. Завзяте, як панське щеня. Ном. № 3324.

2) Волченокъ. Вх. Лем. 487.

3) Небольшой бѣлый волдырь, который, согласно народному вѣрованію, появляется подъ языкомъ животнаго, укушеннаго бѣшеной собакой; изъ созрѣвшихъ щенят выходятъ червячки, проглотивъ которые скотина бѣсится. Драг. 31. Мил. М. 27.

4) Зінське щеня. Слѣпышъ, Mus typhlus. Зле, як зінське щеня. Ном. № 2886. Ум. Щенятко.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 524.