ШУТИЙ

ШУ́ТИЙ, а, е. Який не має рогів; безрогий. — Одна безрога, шута корова забігла десь в Богуславський ліс, та й досі не знайшли (Н.-Лев., III, 1956, 150).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 569.

Шутий, а, е. Не имѣющій одной изъ обыкновенныхъ принадлежностей. а) Безрогій, также съ малыми рогами. КС. 1898. VII. 45. Kolb. І. 65. Шух. І. 210. «Нема такого діла, щоб я не зробив!» — «А налигай шутого вола за роги.» — «Еге, коли ні за що налигача зачепити.» Черном. б) Безухій, безхвостый. шутий собака (безухій); шута корова (безъ хвоста); шутий цап — козелъ безъ бороды. Берд. у. в) — чоловік. Безухій или лишившійся волосъ на головѣ человѣкъ. Козел. у. г) — та цибуля. Лукъ безъ луковицы. Шута цибуля: одні пера, а головки нема. Лебед. у. е) шута шия. Обнаженная, не прикрытая воротникомъ шея. У дівчини шута шия. Берд. у. ж) Узоры въ вышивкахъ также называются шуті: особый родъ, отличающійся отъ иного рода, называемаго ріжкаті. Шух. І. 161.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 520.