ШУРША

ШУ́РША, і, ж., діал. Купа (у 1 знач.).

◊ Бу́ти в одну́ шу́ршу з ким — поділяти чиюсь думку, бути заодно з ким-небудь. — Неначе в тюрму запер отой… ваш заступник, чи що… — з дитячою безпосередністю переконувала дівчина.— Звісно, й мама в одну шуршу з тим інженером: нехай, каже, лікується (Ле, Міжгір’я, 1953, 160); Заганя́ти (загна́ти) в шу́ршу кого — те саме, що Заганя́ти (загна́ти) на слизьке́ (див. заганя́ти¹). І губу Мася мала виправлену! Що які вже витресовані [треновані] оті скарбові підпанки, що якби не вмів брехати, та ще й гладко, то не мав би й рубця на плечах, не то сорочки,— і тих Мася в шуршу заганяла: не смій і рот роззявити, бо напечеш раків на день і три ночі (Свидн., Люборацькі, 1955, 81).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 568.