ШУМНИЙ

ШУ́МНИЙ¹, а, е.

1. Який видає, утворює шум (див. шум¹ 1). Цього ранку, коли Ант вирушив на лови, в лісі було тихо, .. тільки десь сумно жалілись горлиці, каркав ворон, та ще в ярах, які перерізували ліс, дзвеніли шумні потоки (Скл., Святослав, 1959, 14); Так і прокинувся ранком щасливим. Може, любов моя ходить із ним: Вітром гульливим, гоголем сивим, озером синім, лугом шумним? (Мал., Звенигора, 1959, 164); Вийдемо надвечір з Марією в поле, станемо на стежині посеред шумної пшениці (Мур., Бук. повість, 1959, 127); Коло стола сиділи ми, широкий і шумний гурток, розмова йшла веселая (Фр., XI, 1952, 153); Що хуртовина,— чи їм, фронтовикам, до негоди звикати! Весело розмовляючи, шумним натовпом пройшли через вокзал і рушили до міста (Головко, II, 1957, 534).

2. Який відбувається з шумом (див. шум¹ 1), супроводжується шумом. Пригадує [В. І. Ленін] шумні наради, підпілля, робочі гуртки, як вчив він боротись за владу і ділом і словом дзвінким (Сос., І, 1957, 137); Він сів поряд, надто спокійний для такого шумного вечора (Ів., Вел. очі, 1956, 133); // Сповнений шуму, пожвавлення, руху, суєти. З пекла шумних столиць утечу я гай-гай, Затаївши журбу неслухняну, Придивлюся до ран, що шматують наш край, До старчачої хати загляну (Граб., I, 1959, 553); Довге життя серед природи, звичка до самотності, до споглядання, без сумніву, впливають на людину, надаючи їй рис, які не властиві жителю шумного міста з його динамічним напруженим пульсом життя (Довж., І, 1958, 493); Міські проспекти і майдани багатолюдні і шумні: ідуть невпинно громадяни — веселі, зайняті, сумні (Уп., Вірші.., 1957, 16); // перен. Неспокійний, бурхливий, сповнений подій, тривог і т. ін. Хоч мав [Темницький], напевно, не більше тридцяти літ, то проте здавалося, що у нього не було ніколи тої «шумної» молодості, що він ніколи не віддавався ніяким ілюзіям (Фр., II, 1950, 292); Не вспів я придивитись до живого й шумного шахтарського життя навкруги себе, як мене разом із двома другими вчителями заарештовано й посаджено в Бахмутську тюрму (Вас., Незібр. тв., 1941, 194); Рідні книги в синьому сап’яні. Тихий згад шумних ліцейських літ, Воркітливий, сивий голос няні,— Та невже це тільки тінь і слід? (Рильський, II, 1960, 110).

3. перен., розм. Який викликає шум (див. шум¹ 2), привертає широку увагу. Ті слова, сказати по правді, зовсім не заімпонували, і під шумними фразами ми відчули цілковиту пустоту серця та брак усяких переконань (Фр., XVI, 1955, 355); Шумний успіх.

4. лінгв. Який утворюється за допомогою шуму (див. шум¹ 3).

∆ Шу́мні при́голосні, лінгв.— приголосні, у творенні яких переважає шум. Шумні приголосні — приголосні звуки, при творенні яких шум або становить усю їх звукову якість, або, якщо він змішаний з голосом, має над останнім перевагу (Сл. лінгв. терм., 1957, 220).

ШУ́МНИЙ², а, е. Який піниться, вкритий шумом (див. шум² 1); пінявий. Запиваючи печеню шумним пивом і медом, магнати потроху розговорилися (Тулуб,. Людолови, І, 1957, 97); Носять Мартині вчениці — Учениці й помічниці — Відра з шумним молоком (Вирган, В розп. літа, 1959, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 563.

Шумний, а, е. Пѣнящійся. Приймав Бога зеленим вином…. усі святії шумнов горілков. Гол. II. 31. Шумна вода. Левиц. І. 443.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 518.