ШУМ

ШУМ¹, у, ч.

1. Сукупність різноманітних звуків, які швидко змінюються за частотою і силою; глухі звуки, що зливаються в одноманітне незлагоджене звучання. І від бурі, що бушує, і від грому, що так і розривається над головами, шум такий.., що страшно і згадати!.. (Кв.-Осн., II, 1956, 413); Чую у моїй хаті якісь тривожні шуми, щось ходить по ній, затаївши стогнання, шелестить в пітьмі папером, штовхає стіни і деренчить шибками.. Тоді я догадуюсь: буря (Ко-цюб., II, 1955, 407); Зробилося страшно. Ліс відразу став ворожим, і в шумах його чулися погрози (Хотк., II, 1966, 127); [Таня:] Тихо крутяться пари, тихий шум ходить од шовків (Вас., III, 1960, 129); З шумом страшним величезна Хвиля з гори налетіла на пліт і у вир закрутила (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 105); Було так тихо, що навіть шелест листя на ясені здавався великим шумом (Десняк, Вибр., 1947, 185); Нараз я почув шум мотора. На шляху, що пролягав біля саду, їхала машина (Грим., Подробиці.., 1956, 159); У всі щілини й дірки з шумом і свистом б’є пара (Еллан, II, 1958, 10); *Образно. Мій син, грибок на двох тоненьких ніжках, У перший раз пішов сьогодні в школу.. Учитися! Вдихати шум віків! Рости і розумнішати! (Рильський, II, 1960. 102); *У порівн. Звуки їх [пісень] — то шум дощу неначе, Або вітер виє-завива… (Граб., І, 1959,191); // Безладне звучання багатьох голосів; гомін, галас. Шум і гамір іскристою хвилею зносився над товариством (Фр.,VІ, 1951, 210); Він заглибився в свої ієрогліфічні картки і не звертав жодної уваги на грюкання дверей, шум, гамір людських голосів (Досв., Вибр., 1959, 252); Здійнявся шум. Хмельницький підносить булаву вгору. Настає тиша (Корн., 1, 1955, 215); Що то за шум учинивсь на базарі? Куди так весело поспішає базарна громада? Чи то не старий Григорій Товченик повернувся з Далекого Сходу? Ви вгадали (Довж., І, 1958, 76); Якась жінка лаялась, а їй спокійно відповідав Степовий, переконував у чомусь.— Що за шум, а бійки немає,— відчинивши двері, промовив Величай (Коп., Земля.., 1957, 76); Комсомольці з веселим шумом оточили Павлуся. — Бібліотекар наш прийшов! — гукав якийсь білявий довговидий хлопчина (Донч., II, 1956, 15); // Різноманітні звуки якогось населеного пункту. — Інше тут життя, як там у Львові, Менше шуму, грому, біганини (Фр., XIII, 1954, 329); Міський шум то чувся зовсім близько, то раптом даленів (Дмит., Розлука, 1957, 7).

2. перен., розм. Розмови, пересуди, жваві обговорення, викликані підвищеною цікавістю до кого-, чого-небудь. [Катя:] Ой Олюшко, а у нас тут стільки шуму-перешуму було. Доки ти там рекорда ставила, Галя Шалімова, розповідають, запустила диска тільки на один метр менше за тебе (Собко, П’єси, 1958, 321).

◊ Зчини́вся (учини́вся) шум — почалося широке обговорення якого-небудь питання. Товариші переслали записку у прогресивні закордонні газети. Зчинився шум, не який-небудь, а світового масштабу! (Вільде, Сестри.., 1958, 391); Роби́ти (нароби́ти) (бага́то, чима́ло і т. ін.) шу́му — викликати багато розмов, привертати до себе загальну увагу. Уже перша збірка «Лірики», видана ще тоді в Славгороді, наробила шуму, принесла йому і славу й гроші (Головко, II, 1957,487).

3. лінгв. Звук, який утворюється в порожнині рота без участі голосу, під час проходження повітряного струменя через перешкоди в мовному апараті.

4. техн., мед. Звук з неясно вираженою тональністю. Шум у моторі; Шуми радіоприймача; Шум у серці.

Шум у ву́хах — те саме, що Шуми́ть у вухах (див. шумі́ти¹). Він тільки й чує шалене биття серця, шум у вухах, гупання в скронях… Він пропустив! Він не наважився! Не наважився підняти руку на людину! (М. Ол., Туди, де бій, 1971, 169); Шум у голові́ — те саме, що Шуми́ть у голові́ (див. шумі́ти¹). Трохи полегшало. Проте вона все ж таки відчувала якийсь шум у голові і млість по всьому тілі (Тют., Вир, 1964, 511).

ШУМ², у, ч.

1. Непрозора й легка пузирчаста маса, яка утворюється на поверхні деяких рідин при сильному збовтуванні, нагріванні, бродінні і т. ін.; піна. Доярка схилилася над дійницями, що наповнювалися теплим шумом (Тудор, Вибр., 1949, 355); Корова здоїлася без вибриків. Йонька продмухав у піні дірочку і цмолив, скільки душеньці забажалося, оббираючи шум із вусів (Тют., Вир, 1964, 436); *У порівн. Земля будилась. Гречка поплила білим пінистим шумом (Коцюб., II, 1955, 375); Відсиніло височезне грінавське небо, віддзвеніла співуча братня мова, відшумували білим шумом переповнені келихи садів (Гончар, III, 1959, 334); // Непрозора й легка пузирчаста маса, що утворюється мильною водою. Берник сидів за столом і ретельно голився перед маленьким люстерком. Під густим мильним шумом сховалися зморшки, і від цього він здавався зовсім ще молодим (Мур., Бук. повість, 1959, 195); // Рясний піт, піна, що покриває розгарячілого коня. Зельман справив рукою на діда Федора, який скористав з перестанку і оббирав шум з коней (Черемш., Тв., 1960, 247); // Пузирчаста слина, що з’являється у тварин (перев. при втомі, захворюваннях, від злості і т. ін.). Хрюкала [свиня] швидко-швидко, аж захлиналась, пінилась біло-рожевим шумом (Вас., II, 1959, 8).

◊ Зеле́ний шум — густий листяний покрив на деревах у лісі, а також шелест, утворюваний ним. Трістан блукав по лісі, ловив зелений шум, хотів йому віддати своє кохання й сум (Л. Укр., І, 1951, 409); Зелений шум пливе над ними неначе маревом згадок, і карабінки за плечима хитає сумно коней крок (Сос., II, 1958, 411).

2. рідко. Те саме, що вир 1. Човник натрапляв на бистрину в шумі; вода гойдала його, неначе трісочку (Н.-Лев., III, 1956, 225); Часом пропливали мимо, стиха буркочучи і пінячись, маленькі шуми (Вас., І, 1959, 141); *У порівн. Грай, моя пісне, як вітер сей грає! Шуми, як той шум, що круг човна вирує! (Л. Укр., I, 1951, 65).

◊ Під шум іти́ — зникати під водою; топитися. [Савка:] Ти вже велика?.. Ти вже розумніша за батька? Ну, то й іди під три чорти з моєї хати! Іди собі хоч під шум! (Вас., III, 1960, 73); — Аж ось у тому царстві сталося нещастя: якесь вороже плем’я прийшло із-за моря і напало війною на вельможу. Шле вельможа війська, як під шум ідуть — не вертаються (Тют., Вир, 1964, 221); Пуска́ти (пусти́ти) під шум див. пуска́ти.

ШУМ³, а, ч., етн. Танок, який ведуть дівчата, ставши в два ряди і взявшись за руки, ніби заплітаючи тин. Дівчатка стоять одна за одною в два ряди і співають: Ой нумо, нумо В зеленого шума (Укр. дит. фолькл., 1962, 95); // Назва міфічної істоти, згадуваної в піснях, якими супроводжується цей танок. А в нашого Шума Зеленая шуба. А Шум ходить по діброві, А Шумиха рибу ловить (Чуб., III, 1872, 51).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 561.

Шум, му, м.

1) Пѣна, накипь при вареніи. Не вважай, що шум збігає, — на дні гуща буде. Ком. Пр. № 1193.

2) Мыльная пѣнящаяся вода. Вас. 169.

3) Пѣна отъ волнующейся воды, а потому также волненіе, водоворотъ. Хоч з мосту та в шум. Ном. № 2082. Піди від мене під шум, під лотоки. Вже так мені нудно, хоч у шум головою. Подольск. г. Тричі говорить приймалась, тричі оставлялась, так як риба против туму довго умудрялась. Мкр. Н. 17.

4) Шумъ.

5) Хороводная игра, а также названіе живаго существа, упоминаемаго въ пѣсняхъ при этой игрѣ. Ой нумо, нумо, в плетеного шума. Грин. III. 100. Ой нумо, нумо в зеленого шума. Чуб. III. 50. Ой шум ходить по діброві, а шумиха рибу ловить. Чуб. III. 50.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 518.