ШУЛА

ШУ́ЛА, и, ж., діал. Стовп (у 1 знач.). Півсела вийшло на роботу ще вдосвіта, а коли за шпилем виринуло сонце — наше добре снідання — у землю закопували шули… (Кос., Новели, 1962, 35); «Мабуть, володар Богданівки не дуже гарний господар,— подумала Огіевська, очі якої помічали кожну дрібничку.— І ворота ледве тримаються на трухлявих шулах» (Кочура, Зол. грамота, 1960, 540); *Образно. Нехай минуло років сто, коли її [епоху] зіпнули, 1 вже того немає, хто у ній поставив шули (Швець, Неспок. літо, 1959, 130).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 559.

Шула, ли, ж. Столбъ въ заборѣ, въ который (столбъ) вдѣланы доски. Конст. у. То же и въ стѣнѣ хаты, построенной у шули, т. е. такъ, что стѣна составлена изъ бревенъ или горбылей, лежащихъ горизонтально одинъ на другомъ такимъ образомъ, что концы ихъ входять въ продольныя углубленія столбовъ. Чуб. VII. 376, 378.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 517.