ШУВАР

ШУВА́Р, у, ч., діал. Аїр. Соломія спробувала викопати рукою ямку і справді докопалась до води. Була це густа, гнила й тягуча рідина, з противним запахом шувару (Коцюб., І, 1955, 357); Перед хатніми дверима в два ряди стояли зелені галузки деревини, в хаті й на подвір’ю пах свіжий шувар (Мак., Вибр., 1954, 210); Ніч, росяна лука, десь виє пес у селі, і півпритомна дівчинка в самій нічній льолі біжить несамовита до озера — гострі стебла шувару б’ють і ріжуть їй ноги (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 113); — Казали, ніби вони [дикі качки та гуси] виводилися там у шуварах так, що ніхто й не знав їм числа і рахунку (Вільде, III, 1968, 291).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 555.

Шувар, ру, м. Раст. Acorus colamus. Вх. Пч. І. 8. Бодай тая річка шуваром заросла, що мене молодого в чужий край занесла. Лукаш. 124. Де ж ти, бурлак, забавився, по коліна заросився? Облогами за волами, а шуваром за товаром. Гол. III. 82.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 517.

шува́р[ник] див. а́їр.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 652.