ШТУРХАН

ШТУРХА́Н, а́, ч., розм. Те саме, що штовха́н. Мати привезла Роббі на грузовику з тюремного шпиталю. В дорозі вона тримала його голову на колінах, оберігаючи від штурханів на вибоях давно не ремонтованої автостради (Перв., Материн. хліб, 1960, 59); Маруся висмикнула з-під руки в Дикуна пужално й почала ним штурхати козака в спину, зганяючи його з санок. Той жартома ойкав, ухиляючись од дівочих штурханів (Добр., Очак. розмир, 1965, 207); — Старий чорт! — сяяв сер Грегор, вибиваючи дружніми штурханами дорожній порох з пальта сера Овена (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 324); Криком, штурханами, пострілами людей женуть [фашисти] уперед, униз, похилим косогором (Коз., Листи.., 1967, 65); *0бразно. Бачурі не вдалося зломити впертість старого гідротехніка. Видно, що цю людину хтось довго кривдив, завдав їй чимало штурханів (Чаб., Тече вода.., 1961, 53).

◊ Дава́ти (да́ти, надава́ти) штурхані́в кому — те саме, що Дава́ти (да́ти і т. ін.) штовхана́ (штовхані́в) (див. штовха́н). Бурчисько й Скубло підвели бідолагу, Під бік штурханів йому трохи дали, Чим повну з’явили до бранця зневагу, 1 вмить до загону його привели (Перв., II, 1958, 398); Оде́ржати (діста́ти) штурхана́ — те саме, що Покуштува́ти штовхані́в (див. штовха́н). — Ну й гаразд. Ти теж, Орино, молодець,— парубок притуляє до себе дівчину, віддає їй поцілунок, взамін одержує штурхана (Стельмах, І, 1962, 535).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 551.