ШТУРМОВИК

ШТУРМОВИ́К, а́, ч.

1. Тип військового літака, признач. бомбити й розстрілювати з невеликої висоти сили ворога на полі бою. Низько, майже торкаючись матері-землі, йдуть штурмовики (Трип., Дорога.., 1944, 18); «Іллюшини» ходили над німецькими окопами, закидали їх бомбами, розстрілювали загарбників з кулеметів. «Чорна смерть» — так звали штурмовиків перелякані німці (Скл., Орл. крила, 1948, 53); Прилетіли штурмовики і змішали німецькі батареї з землею (Перв., Опов.., 1970, 141).

2. Солдат, який бере участь у штурмі. Довго лежали штурмовики, чекаючи вибуху або команди (Тулуб, Людолови, II, 1957, 337); Багіров востаннє інструктував свою штурмову групу. Завдяки розповідям Ференца він добре уявляв собі внутрішнє розташування готелю. Штурмовиків розподілив по поверхах (Гончар, III, 1959, 257); // Учасник штурмової робочої групи. Митю Яремчук забрав у свою бригаду.. Наступ почався двадцятого вересня. Напередодні звечора відбулася розмова між штурмовиками (Трубл., І, 1955, 134).

3. іст. Член нацистської воєнізованої організації у фашистській Німеччині. Дома, в своїй робочій кімнаті, Карл застав чотирьох штурмовиків (Ле, Опов. та нариси, 1950, 61); На ріжку стояв штурмовик у касці, і він був хазяїн їхнього Парижа (Ів., Таємниця, 1959, 138).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 550.