ШПУНТ

ШПУНТ¹, а, ч., спец.

1. Поздовжній виступ або паз для з’єднування одне з одним дощок, брусів, блоків і т. ін., а також таке з’єднання, при якому виступ однієї частини входить у паз іншої. Часто для виготовлення годівниць беруть дошки, які збивають в шпунт (Свинар., 1956, 280).

2. Те саме, що шпунти́на. Всі ждуть, не нашкодила б річка у бурю страшну, у туман… Але із шпунтів перемичка під захист взяла котлован (Шер., Дружбою.., 1954, 100); В повітрі стояв безупинний скрегіт тягачів, що тягли до Дніпра волоком довжелезні штаби сталевих шпунтів і труб та величезні листи сталі (Довж., Зач. Десна, 1957, 562); // збірн. Ряд шпунтин, які щільно прилягають одна до одної. При забиванні шпунта у щільний грунт на нижній кінець шпунтини надівають башмак, а на голову — бугель (Довідник сіль. будівельника, 1956, 159).

3. У виноробстві — спеціальний корок, яким закривають у бочці вино, яке ще не перебродило.

ШПУНТ², а, ч. Інструмент у вигляді сталевого загостреного з одного кінця стержня, який застосовується скульпторами для первинної обробки каменю. Шпунт і скарпель у руках [каменотеса] дзвеніли. Іскри летіли йому з-під рук (Шпорта, Вибр., 1958, 228).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 527 - 528.

Шпунт, та, м. Пуншъ. Сим. 143. Там пани чаї та шпунти п’ють. Ном. № 10380.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 511.