ШПИЛЬ

ШПИЛЬ, я́, ч.

1. Вершина гори, горба і т. ін. Білі крейдяні шпилі гір лощать на сонці, та між горами котить річка глибока (Вовчок, І, 1955, 230); Стелеться чорний шлях на гору — довгу та високу, що шпиля її не видно (Вас., II, 1959, 40); *Образно. Життя стало перед нею своїм гострим ребром. По йому високі гори та глибокі яри. Тільки що збереться вона на самий шпиль, як уже знову летить сторч головою (Мирний, III, 1954, 334); // Конусоподібне підвищення; пік. Любить Сандер гори з високими шпилями, де вічно біліє сніг (Шиян, Переможці, 1950, 10); Ми пісню птицею б назвали. Та птиці тяжко у путі — Дощі, мороз, шпилі круті (Стельмах, V, 1963, 56); // Горб, невисока кругла гора. Далеко проти сонця видно було високий шпиль — горб з монастирем зверху (Н.-Лев., III, 1956, 131); Корній озирнувсь і побачив, що з шпиля збігала його наймичка Пріська (Гр., І, 1963, 426); Одразу ж за шпилем, де Дніпро, прийнявши деснянські води, повертав праворуч, вітер затих (Скл., Святослав, 1959, 63).

2. Загострена жердина, стержень на будівлі і т. ін. Пучок сонячного проміння, як райдужна куля, спалахнув раптом на шпилі радіощогли "Могутнього" (Донч., II, 1956, 143); Вилітав [вітер] із-за гори — зачепив три флюгери. За дитсадом на шпилі обертався на щоглі — руху крилам надавав, дім до ранку осявав… (Рудь, Дон. зорі, 1958, 18).

3. Вузька висока надбудова пірамідальної або конічної форми, що завершує будівлю. Було [в кам’яниці) кілька просторих келій, з високими й вузькими вікнами, з готичними шпилями над покрівлею (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 405); Ще довго бачили [матроси] шпиль Херсонеського маяка і зубчасті обриси Генуезької башти над Балаклавою (Кучер, Голод, 1961, 232); Надвечір’я, що поволі спадало на верхів’я дерев і високі шпилі ратуші та костьолів, робило місто якимсь непривітним, холодним (М. Ол., Леся, 1960, 174); Слава розуму і волі. Що підносять на землі. Де були пустині голі. Осяйних будов шпилі (Рильський, І, 1956, 163); //розм. Гостра вершина дерева. Підходило [сонце] спроквола,.. і востаннє кидало розпаленим оком любові на ясні води.., спиналося на шпилях дерев (Кобр., Вибр., 1954, 207); Сонце сховалось за гострими сосновими шпилями (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 174); Ніч випала зоряна, вітер звечора хмари розкидав: котру пір’ям по небу пустив, котру вгору заніс, начепив на соснові шпилі (Мур., Бук. повість, 1959, 201).

4. Верхня трикутна частина торцевої або фасадної стіни будинку, обмежена схилами даху.

5. заст. Гострий виступ на стіні, башті і т. ін.; зубець.

6. Великий довгий цвях. Бойчука знайшли у вовчій ямі з пробитою залізним шпилем ногою (Кучер, Квітує жито, 1938, 41).

7. мор. Вертикальний коловорот на суднах для піднімання й опускання якоря, піднімання важких речей і т. ін.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 521.

Шпиль, ля, м.

1) Холмъ, невысокая круглая гора. Кругла, мов шпиль, гора. Левиц. І. 197. Українські яри гайові між невисокими та крутими горами та шпилями. Левиц. І. 203. Ой вийду я на шпиль-гору, на лебедів крикну. Чуб. III. 137.

2) Част. м’яльници (См.). Вас. 159. Ум. Шпилик, шпильо́к, шпилечок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 510.