ШЛЯХТА

ШЛЯ́ХТА, и, ж. Дрібне дворянство колишньої феодальної Польщі. У феодальній Польщі селянство було пригноблене панами — великими поміщиками-магнатами і дрібними — шляхтою (Нова іст., 1956, 42); Звичайно, як поляк, Хоцінський любив дечого багато і прибільшити, прикинути зайве, маючи на думці піднести вгору, піддержати нижчу польську шляхту (Н.-Лев., І, 1956, 158); Біля нього стояв червонопикий вусатий хорунжий і всяка дрібна шляхта (Довж., І, 1958, 249); // Польське дворянство взагалі. Слухайте ж, щоб дітям потім розказать. Щоб— і діти знали, внукам розказали. Як козаки шляхту тяжко покарали За те, що не вміла в добрі панувать (Шевч., І, 1963, 166); Шляхта жила так розкішна, що навіть чужоземці дивувались (Н.-Лев., VII, 1966, 33); Із польським трудовим народом Він [Хмельницький] поруч проти шляхти йшов… (Рильський, III, 1961, 145); // Дворянство дореволюційної України, Білорусії, Литви. Українська шляхта частково переселилась на Лівобережжя, а та, що лишилася під владою Польщі, політична деморалізувавшись, у більшості своїй полонізувалася (Літ. Укр., 21.VI 1968, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 496.

Шляхта, ти, ж. Шляхта, дворянское сословіе въ Польшѣ. Було шляхта знай чваниться, день і ніч гуляє, та королем коверзує. Шевч. 130. Ум. Шляхтонька, шляхточка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 505.

шля́хта —

1) дрібне дворянство колишньої феодальної Польщі, а також польське дворянство взагалі; дворянство старої України, Білорусі, Литви. Щоб і діти знали, внукам розказали, як козаки шляхту тяжко покарали (Т. Шевченко);

2) сірячко́ва шля́хта — маломаєтна шляхта.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 651.