ШЛЯХЕТНИЙ

ШЛЯХЕ́ТНИЙ, а, е.

1. Прикм. до шля́хта і шля́хтич. [Яким:] Йде [Хмельницький] тепер на панів-ляхів із великим військом. [Ясь:] Що те військо!.. Несила буде їм проти шляхетного війська вистояти (Гр., II, 1963, 538); — Панові воєводі, князю Костянтину, наша шляхетна подяка й честь,— повагом мовив канцлер Речі Посполитої (Ле, Наливайко, 1957, 22); // Аристократичного, дворянського походження. [Пряха:] Прийшла [принцеса] сюди найматись на роботу, король узяв як панну до палат, за царедворку до своєї жінки, і шанував і працею не мучив, і винайшов забутий герб якийсь, немовбито вона таки шляхетна ще з діда-прадіда (Л. Укр., II, 1951, 191); Виїхавши із Славгорода, за цілий рік жодного листа не написав [Галаган].. Хам! Дарма що шляхетного роду (Головко, А. Гармаш, 1971, 416); // Власт. шляхті, аристократам; такий, як у шляхти, аристократів. "Звідки тут [у лісі] взялася ця струнка панянка у шляхетнім убранні?" — вихором майнуло в моїй голові (Досв., Вибр., 1959, 51); // Належний шляхті, аристократам. [Служебка:] Цілую руці, пане, і падаю до ніжок, красна дяка, що ясний пан дозволили мені, служебці подлій [підлій], витягнути пана з гнилої ями за шляхетні вушка (Л. Укр., II, 1951, 195); Полковник Кречетников задержав Гонту і ще декотрих і оддав їх ляхам. Добре вже натішили вони шляхетні свої душі, мордуючи мучеників (Стор., І, 1957, 164).

2. Який відзначається високими моральними якостями; який дістав добре виховання; благородний. — Вона хоче загладити свою вину!.. Шляхетна! Добра! (Фр., VI, 1951, 258); Хотілося крикнути: "Не однімайте в мене Жені, будьте шляхетною людиною. Саїд Алі, молю вас! ." (Ле, Міжгір’я, 1953, 120); Приблизно такою і уявлялася ця жінка: стримана, шляхетна, виглядає ніяк не на свої дев’яносто (Літ. Укр., 15.Х 1974, 4); // Власт. такій людині. Я й досі ціную витриманість високого режисера і його шляхетне поводження (Ю. Янов., II, 1958, 23); Марися мимоволі задивилась на це обличчя — бліде, чисте, одухотворене… "Є в ньому щось мужнє, шляхетне, воно позначене карбом величі…" (Гончар, Бригантина, 1973, 118); Верховинець Григорій з молодих літ був чоловіком великої витримки. Його статечності і такту могли б позаздрити і люди найбільш досконалого, шляхетного виховання (Мас., Під небом.., 1961, 173); // Який відзначається витонченістю, досконалістю, елегантністю; вишуканий. Семенові хочеться впасти на шию коневі, обняти його й говорити до нього ласкавою мовою,— він зрозуміє, ця шляхетна, випещена для блискавичного льоту тварина (Сміл., Зустрічі, 1936, 235); [Лариса Валер’янівна:] Який шляхетний колір! (Мам., Тв., 1962, 419).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 495.

Шляхетний, а, е. Благородный. Ну, гляди ж, пане Бужинський, щоб не досталось і твоїй шляхетній спині. Стор.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 504.