ШКВИРЯ

ШКВИ́РЯ, і, ж., діал. Снігова буря; хуртовина. У полі така шквиря, що й їхати не можна, не то йти (Сл. Гр.); Погасне степ, побуріє, злиняє, осінь роздягне посадки, шквиря-завійниця покотить мряку полями, хуга засвистить поземкою по .. вкритім ожеледдю степовім океані (Гончар, Тронка, 1963, 215); *Образно. Крякали всюди, її [смерть] вітаючи, галки, ворони та круки, пречорна шквиря птаства (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 388).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 473.

Шквиря, рі, ж. Снѣгъ съ вѣтромъ. Харьк. У полі така шквиря, що й їхати не можно, не то йти. Волч. у. Ось як воно співається!… Не так як ти, мов коза в шквирю. О. 1862. II. 35. Під дощ, під сніг, під шквирю. Мкр. Г. 51.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 500.