ШКВАРЧАТИ

ШКВАРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок.

1. тільки 3 ос., чим і . без додатка. Видавати короткі уривчасті звуки, тріск, шипіння (перев. під дією жару, вогню). Лій у казані клекотить, шкварчить, здіймає бульби і видихує з себе страшенний чад (Мирний, І, 1954, 48); В печі шкварчали горшки, поприставлювані до жару (Н.-Лев., І, 1956, 84); Сталь лилася в нижній ківш, метал падав у метал, розбризкувався іскрами й шкварчав (Собко, Біле полум’я, 1952, 303); Важкі гармати безшумно котились на гумових шинах — тільки шкварчала грязь під колесами (Головко, І, 1957, 282); // Тріщати, підсмажуючись (про страву). На сковорідці шкварчала яєшня (Мирний, І, 1954, 297); Тоді Сафар повернувся до свого вогнища й приніс їй дріт, на якому шкеарчав смачний шашлик із молодого ягняти (Тулуб, Людолови, І, 1957, 165); На кухні щось шкварчить, і кімнату сповнює такий смачний дух, що у Тоні мимоволі ворушаться ніздрі (Собко, Матв. затока, 1962, 210); // безос. Косар-Косаревичі завжди любили попоїсти. У них шипіло й шкварчало на кухні з ранку й до вечора (Загреб., День.., 1964, 282); // розм. Сповнюватися тріском, шипінням і т. ін. Мінами як зачнуть [німці] швиргати — так навколо шкварчить, як на сковороді (Тют., Вир, 1964, 336); В кімнаті було тепло, шкварчала кухня, і тільки тут Шура відчула, що вона перемерзла до кісток (Гончар, III, 1959, 190); // Про відчуття від надмірної дії жари чи морозу. Був вересень на початку; сонце пекло, аж шкварчить (Свидн., Люборапькі, 1955, 120); Мороз надворі такий, що аж шкварчить!.. (Ів., Укр.. казки, 1950, 12).

2. розм. Говорити приглушеним від злості, роздратування голосом. — Він було шкварчить та шипить, неначе сковорода з вишкварками на жару (Н.-Лев., IV, 1956, 313); — Ох, і злий ви, дядьку Іване, не говорите з людьми, а шкварчите (Стельмах, І, 1962, 150).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 473.

Шкварчати, чу́, чи́ш, гл. Шипѣть и трещать на огнѣ. Тут кость і плоть, і жир шкварчали. Котл. Бряжчать чарки, люльки шкварчать, шумує горілка. Г.-Арт. (О. 1861. ІІІ. 103). Говоритъ также о сильномъ морозѣ. Мороз на дворі такий, що аж шкварчить. Рудч. Ск. II. 8. См. Скварчати. Также объ особенно усердной работѣ. Ззіли по шматку хліба, та вп’ять до кіс, — аж шкварчить під косами. Драг. 244.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 500.