ШКВАЛ

ШКВАЛ, у, ч.

1. Навальний, різкий раптовий порив сильного вітру (іноді з дощем). Позавчора налетів було такий шквал дощовий, що море з небом змішалося (Л. Укр., V, 1956, 53); Холодний вітер налітав скаженими поривами, немов хтось час од часу відкривав велетенську завісу, і вздовж Дніпра, назустріч течії, проносився несамовитий шквал (Жур., Вечір,., 1958, 99); Шквал крутить корабель, нахиляв його і от-от перекине в безодню (Ів., Вел. очі, 1956, 141); Михайло уявив те падіння. Дуб не хилився; не тріщав, не скрипів. Він сміливо зустрів своїми широкими зеленими грудьми божевільний шквал, що налетів здалеку, з голих рівнин (Загреб., Європа 45, 1959, 49); На розгарячіле чоло впала важка крапля — одна, друга, третя, і враз водяний шквал упав з неба (Кол., Терен.., 1959, 369); * У порівн. — Нанесла [Христина] гуркоту та стукоту повну хату і щезла, неначе шквал на морі (Н.-Лев., VI, 1966, 82).

2. перен. Про що-небудь, що з’явилося раптово, навальне, в значній кількості, обсягу і т. ін. В суспільстві їм [юним] жить, а не в стінах. Вони по своїх по країнах ще стрінуть і бурю, і шквал,— хай будуть тверді, як метал! (Тич., До молоді.., 1959, 25); Хто у мартенах, Щоб лився метал, Дужо роздмухував огненний шквал? Відповідь дасть Бригадир-сталевар: — Друг мій донецький, вибійник-шахтар! (С. Ол., Вибр., 1959, 187); Після вогняного шквалу другої світової війни, який завдав величезних руйнувань нашій країні, важко було відбудувати народне господарство (Наука.., 5, 1959, 8); // Сильний, масований вогонь (перев. артилерійський чи кулеметний). Рідким ланцюжком ворог кинувся у наступ і після першого шквалу нашого вогню відкотився назад (Збан., Незабутнє, 1953, 35); І раптом знову на скелі, на тропу впав шквал мін (Собко, Кавказ, 1946, 115); // Дуже сильне, бурхливе виявлення почуттів, пристрастей. Механік вигадав собі діло і зник, помчав у Брилівку, і весь шквал обурення за простій приймає на себе виконроб (Гончар, Тронка, 1963, 260); // Глибоке хвилювання. *У порівн. Забунтує непокірна думка, пройде гарячим шквалом крізь саму душу, опалить її (Кол., Терен.., 1959, 299); // Бурхливий вияв схвалення, радісне, захоплене вітання. Змовк оратор. І у кімнаті Б’ється оплесків шквал (Гірник, Друзі.., 1953, 22); Могутній шквал овацій гримів у великому залі Кремлівського палацу, під його високими склепіннями зібрались посланці всіх народів (Цюпа, Назустріч.., 1958, №1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 472.