ШИБАТИ

ШИБА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., розм.

1. перех. і неперех. Ударяти по чому-небудь, ударятися об щось; бити, битися. Спід волочка підлетів догори, середина утворила глибоку зачеревину [черево], а в ній, мов у довгій та вузькій кліті, шибала собою щука (Фр., III, 1950, 336); //перен. Раптово, несподівано з’являтися (про думки, почуття). [Xаритон:] Вчора зовсім було насупилося на дощ, думка шибала: ось-ось поллє, ось-ось ушкваре!.. (Кроп., II, 1958, 11); По голові Семеновій шибали думки. "Невже пани такі погані, як оце про них усі кажуть — і мати, і Романко?" (Коцюб., І, 1955, 103).

∆ Кров шиба́є в го́лову кому — те саме, що Кров ударя́є в го́лову (див. кров); Шиба́є охо́та кому, кого — дуже кортить, хочеться комусь.

2. неперех. З великою силою і швидкістю спалахувати, вихоплюватися звідкись (перев. про полум’я). Вже мати у печі запалила — дрова знов тріщать, полум’я шиба, і димно у хатці (Вовчок, І, 1955, 290); // Почати сильно віяти (про вітер, запах тощо). Метелиця шибає поміж смереками і виє-скаженіє (Ірчан, II, 1958, 223); // перен. Вибухати, вириватися (про гучний звук, крик, лемент і т. ін.); // перен. З’являтися від збудження, хвилювання. Так і чую, як краска мені шибає вгору, аж у очі наллється, да й опуститься… (Барв., Опов.., 1902, 66).

∆ Шиба́ти в ніс — те саме, що Би́ти в ніс (див. би́ти). Е, гемонів хрін, як уже він у ніс шиба (Сл. Гр.).

ШИБА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., на кого, діал. Бути схожим, скидатися на кого-небудь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 449.

Шибати, ба́ю, єш, гл.

1) Бросать, ударять. Полом’я шиба. МВ. ІІІ. 70. Е, гемонів хріп, як уже він у ніс шиба. Харьк. г.

2) — на ко́го. Быть похожимъ на кого. Вх. Зн. 82. Шиба охо́та. Беретъ охота, хочется. Шиба охота заміж піти. Полт.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 494.