ШЕСТЕРИК

ШЕСТЕРИ́К, а, ч.

1. заст. Запряг із шести коней. Шестерик не забарився промчатись селом і повернув у панський двір (Мирний, IV, 1955, 252); Ворог готує нові жахи: звозять на кам’яну загату шестериками й восьмериками устяж тяженькі гармати, повертають їх пащами до пригороду (Стар., Облога.., 1961, 48); По алеї із молодих липок, в кінці якої стояв високий костьол, їхав зелений ридван, запряжений шестериком коней (Панч, Гомоп. Україна, 1954, 39); // у знач. присл. шестерико́м. Шістьма кіньми. Ось одного дня опівдні хтось ще здалеку запримітив, що ридван котить в Одраду шестериком (Мирний, IV, 1955, 251).

2. Давньоруська міра (ваги, об’єму, ліку і т. ін.), що містить або нараховує шість якихось одиниць, а також предмет, який складається з. шести частин.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 446.

Шестерик, ка, м.

1) Шестерикъ (воловъ, лошадей). Сімсот волів в оборі, а шестерик в плузі. Чуб. V. 417.

2) Шлея съ шестью полосами (продольными и поперечными). Вас. 160.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 493.