ШЕРШАВИЙ

ШЕРША́ВИЙ, а, е. Який має нерівну, шкарубку поверхню; шорсткий. Настя слухала, притулившись до шершавого стовбура яблуні (Коцюб., І, 1955, 49); Листа написано на шістнадцяти сторінках жовтого шершавого паперу (Ю. Янов., II, 1958, 87); Під ногами співуче подзвонюють молоді крижинки, потріскує шершавий сніг (Стельмах, II, 1962, 262); Під шершавим листям у вусатій кожурі, мов у гніздечку, жовтіють горіхи (Шиян, Баланда, 1957, 127); // Який згрубів, потріскався від тривалої роботи, холоду, води і т. ін. (про шкіру та частини тіла). Роман Блаженко обійняв лоша за шию і притулився шершавою щокою до його атласної мордочки (Гончар, III, 1959, 137); // Твердий, грубий, колючий на дотик, який подразнює шкіру при дотику. Розтираючи шершавим рушником потилицю, він весело й шумливо привітав стареньку Макарівну, що вносила у кімнату молоко і хліб (Рибак, Зброя.., 1943, 85); В Давида є рідня у селі, але не така, щоб і вночі можна було до когось постукати у віконце, погомоніти, пожалітись або просто заснути на шершавому свіжому рядні, прикрившись якоюсь кожушанкою чи свитиною (Стельмах, І, 1962, 138); Закурений, в окулярах від пилу, він рвучко пхає в зуби ненажерливої машини шершаву колючу пшеницю (Донч., І, 1956, 82); // Цупкий, колючий (про волосся, шерсть і т. ін.). Рука його злегенька посунулась по закутаному тілі, намацала лікоть, плече… і раптом наткнулась на шершаву колючу бороду (Коцюб., І, 1955, 241).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 446.