ШЕРХНУТИ

ШЕ́РХНУТИ¹, ну, неш, док., розм. Однокр. до ше́рхати. Діти на полу й не шерхнуть (Головко, II, 1957, 168); // безос. Із-за гамазеїв, у темряві, тихо шерхнуло. Дівчина кинулась і насторожилась (Головко, II, 1957, 172); // безос., у сполуч. із сл. ні, ані. Про абсолютну тишу. Макар Волосюта виходив надвір, слухав, чи не гавкають де собаки. Ніде ані шерхне! (Мик., II, 1957, 286); Тихо в селі, ні шерхне, ні шелесне, тільки у темній воді рибки висвічують та далеко-далеко, може, на Підозірці, а може, на Горобіївці, тужно виє собака (Тют., Вир, 1964, 301).

ШЕ́РХНУТИ³, по, недок.

1. Укриватися тонкою кіркою льоду; замерзати. Тільки-но двоє з найтяжче поранених серед ставу боролись і безнадійно задубілими на кригу руками гребли по зимній воді, що сніговою кашею уже шерхла (Стар., Облога.., 1961, 58); Річка замерзала від берега, вода шерхла в калюжах по дорозі (Кучер, Прощай.., 1957, 100); *Образно. Що коїлося в неї на серці — клекотів вогонь, шерхла крига,— він так і не дізнався. Гординя її була висока (Мушк., День.., 1967, 14).

2. Сохнути, ставати шкарубким внаслідок вивітрювання, втрати вологи тощо. Від спеки скручувалось прив’яле листя на деревах, шерхла земля (Дмит., Розлука, 1957, 87); // Пересихати (про губи, горло). Од вітру почали шерхнути губи (Автом., Щастя.., 1959, 92); // безос. В хаті стала така тиша, що дзвеніло в ушах і шерхло v горлі (Коп., Лейтенанти, 1947, 108); // Ставати сухим, втрачаючи життєздатність (про рослину).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 446.

Шерхнути, хну, неш, гл.

1) Подергиваться льдомъ.

2) Шероховатѣть (о кожѣ человѣка).

3) Зашелестѣть, зашуршать. Нігде ніщо ні шерхне, ні стукне. Мир. ХРВ. 307.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 493.