ШЕРСТКИЙ

ШЕРСТКИ́Й, а́, е́, розм. Те саме, що шорстки́й 1. Її ноги зачіпали кущі шерсткої осоки та водяних півників (Н.-Лев., III, 1956, 127); На зеленій шерсткій траві.. то тут, то там лежали, немов повтикувані для краси, цитриново-червоні яблука та круглі, подібні до картоплин груші (Вільде, Сестри.., 1958, 436); Море било й гризло його [Джузеппе], як прибережну скелю; він став шерсткий, як губка, просолився, наче канат (Коцюб., II, 1955, 417); — А руки-руки! — каже [Мася]. — Шерсткі та чорні! (Свидн., Люборацькі, 1955, 12); Вітер розносив його [о. Артемія] шерсткі, як дріт, довгі коси по плечах (Н.-Лев., IV, 1956, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 444.

Шерсткий, а, е. Жесткій, шероховатый. Наші голосні і зголосні літери в його виходили такими шерсткими. Левиц. І. 163. О кожѣ человѣка: шероховатый, загрубѣлый. А руки … шерсткі та чорні. Св. Л. 15.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 493.