ШЕПТУН

ШЕПТУ́Н, а́, ч., розм.

1. Той, хто говорить, співає і т. ін. пошепки, дуже тихо. В останні роки з’явилося чимало сортів отих виконавців [пісень]: хрипуни, шептуни, шелестуни тощо (Літ. Укр., 17.XII 1968, 4).

2. Той, хто поширює чутки, поговори, потайні розмови. Останніми днями в городі більше та більше з’являлось ворожих під’юджувачів та підштрикувачів, що сіяли серед оборонців Долини всякі страхи та брехні, і Лукія з Яриною те ставили собі на карб, бо хто ж, як не вони, мусили б усіх отих відвідачів та шептунів хапати, заки вони перейдуть межу Долини (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 479); // Той, хто доносить на кого-небудь. Султан слухав виказувачів і шептунів і загадково мовчав (Тулуб, Людолови, І, 1957, 418); У харківському професорському колі Потебня був взірцем особистої порядності, відкритого презирства до донощиків-шептунів (Мовозн., XVI, 1961, 102).

3. заст. Той, хто, чаклуючи, промовляє наговір, нашепт, приворот. Вмить до послуг його вже стоять: Шептуни, знахарі, ворожбити (Воскр., З перцем!, 1957, 266).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 442.

Шептун, на, м. Знахарь, пришептывающій. Мнж. 14.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 492.

шепту́н (ж. шепту́ха, також у сполученні зі словами ба́ба, ба́бка) = шепті́й — той (та), хто, чаклуючи, промовляє наговір, нашепт, приворот; зашіптуванням відводили зочення, лікували хвороби, виганяли переляк тощо; відгомін віри в магічну силу слова, вимовленого пошепки, аби не почула нечиста сила, яку відводять; про заняття чаклунки-шептухи йдеться в «Енеїді» І. Котляревського: «Кому чи трясцю одігнать, Од заушниць чи пошептати, Або і волос ізігнать, Шепчу — уроки проганяю, Переполохи виливаю, Гадюк умію замовлять»; у Панаса Мирного: «Наша знахарка уроки виливає, бешиху шепче і пропасницю вичитує»; у П. Куліша: «Приводили всяких бабів-шептух і знахарок. Виливали віск, зашептували, приговорювали, переводили Олесю через поріг»; у приказках: «Баба-шептуха від злого духа», «Не так буде, як ворожка шепче, а так буде, як Бог дасть»; пришіптуванням лікували й худобу: «Треба йти до шептія, щоб пошептав корові» (Словник Грінченка). Я баба шептуха од злого духа: я при тобі, дух при тобі, я об тебе — дух із тебе (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 649.