ШАФА

ША́ФА, и, ж.

1. Рід великих меблів, що мають форму високого ящика з дверцятами і служать для зберігання одягу, білизни, книжок, посуду тощо. Бабуся тим часом дістала з шафи сіру шовкову спідницю, обережно поклала її на стілець, оглянувши подол ще раз (Л. Укр., III, 1952, 602); Пан становий почав мою шафу з книжками обдивлятись (Мирний, IV, 1955, 371); Аркадій Валеріанович з серцем зупиняється перед дзеркальною шафою і на нього дивиться строге обличчя (Стельмах, І, 1962, 283); // Такий рід меблів, менших за розміром, признач. для зберігання певних предметів (сейф, мисник тощо). Після закуски довелося випити кілька мікроскопічних чарочок різних настоянок. Все це стояло тут же під рукою, в невеличкій шафі (Смолич, І, 1958, 64); Різьбою [на Україні] оздоблювалися і меблі — скрині, мисники (шафи для посуду) (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 67); Махоткін устав із-за стола, з папкою в руці підійшов до залізної шафи (Тют., Вир, 1964, 344).

2. спец. Пристрій у вигляді ящика з дверцятами, що має певне призначення (для сушіння, випікання чого-небудь і т. ін.). Поряд з використанням котла в практиці все частіше роблять у плитах духові шафи (Жилий буд. колгоспника, 1956, 45); Балочки [з гіпсу] витримувалися сім днів при температурі 20°, після чого висушувалися в сушильній шафі при температурі 55° (Допов. АН, 2, 1961, 213); У виробничих приміщеннях підприємств громадського харчування повинні бути холодильні шафи або ванни з льодом для роздільного зберігання сировини, півфабрикатів і готової продукції (Технол. пригот. їжі, 1957, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 421.