ШАТИ

ША́ТИ, шат, мн. (рідко одн. ша́та, и, ж.), поет., рит.

1. Багате, розкішне святкове вбрання. На вбогому — лати, На багачу — шати; Та не йди сорочки В дуки позичати (Гр., І, 1963, 124); Довга та чорная шата, мов хмара, його обгортала І хвилювала в повітрі, як море в негоду (Л. Укр., І, 1951, 22); Вбираючи на себе пишні шати, пан обозний поглядав вздовж дороги (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 23); // Одяг взагалі чи одяг певного призначення. Незважаючи на свої непишні шати, Дмитрик весело дививсь на світ божий (Коцюб., І, 1955, 130); На Дунаї хвиля грала, Там Уляна шати прала (Перв., З глибини, 1956, 209); Не крилася [Мелашка] перед господарями і вперше за всю подорож призналася, куди й за чим правилася на коні в чоловічих шатах (Ле, Наливайко, 1957, 392); Кассандра з Поліксеною ідуть через майдан від храму, обидві в чорних жалобних шатах (Л. Укр., II, 1951, 265); В зареві з’являється у хмарах фігура Кармелюка на коні, в лицарських шатах, з розірваними кайданами (Вас., III, 1960, 488).

2. Те, що прикрашає, огортає собою когось, щось (про листя, сніг і т. ін.). В химерні шати вбрана Морозом, край вікна Схилилася від рана Березонька сумна (Граб., І, 1959, 300); Старезні каштани схиляли свої шати через алейку (Смолич, II, 1958, 112); Одцвіли верби над ставом, убралися в зелені шати (Кучер, Трудна любов, 1960, 574); *Образно. Місяця не було, але через те ще блискучішою, яснішою була зоряна небесна шата (Гр., II, 1963, 126); Мелодія, опанувавши душею, загніздившись там, не хутко німіє… Вона виповняє груди, рветься наверх, і, прибравшись в поетичні шати слова, вільна, як пташка, шукає простору… (Коцюб., І, 1955, 178); Синіють неба шати, як роси на стерні (Сос., II, 1958, 175); Павло струшував з себе шати сну, поволі повертався до реальності (Кир., Вибр., 1960, 286); Уже й вечір вішає свої шати, густішають переливи пташині (М. Ол., Чуєш.., 1959, 59).

3. церк. Те саме, що ри́за 1. Коли не піп, так і в шати не одягайся (Номис, 1864, № 9571).

4. церк. Металева оправа на образах. По кутках з-за оберемків роблених квіток у блискучих шатах визирають образи (Мирний, III, 1954, 81); Жінка, провівши його очима до воріт, опускається на коліна перед божою матір’ю, яка ледь-ледь поблискує срібними шатами (Стельмах, І, 1962, 587); З великої ікони, в коштовній шаті, дивилося загадкове обличчя бога. Здавалося, очі Христа живі (Кочура, Зол. грамота, 1960, 329).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 420.