ШАНОВНИЙ

ШАНО́ВНИЙ, а, е. Якого поважають, шанують. Жив-поживав козак заможний Клим.. Шановний, добрий чоловік (Гл., Вибр., 1951, 100); — Я в свого пана вже третій рік добуваю, останній.. Отаман мене не скривдить: чоловік він шановний… (Вовчок, І, 1955, 91); Спасибі сердечне і Вам, і шановній Марії Миколаївні за книжки, якими мені, хворому, зробили велику приємність (Коцюб., III, 1956, 160); [Декан:] А, вітаю, вітаю шановну сусідку! Прошу сідати! (Фр., IX, 1952, 429); // Уживається як складова частина ввічливого звертання. Шановний друже! Засмутив мене досить Ваш лист і своїм настроєм і поданими фактами (Л. Укр., V, 1956, 393); — Та чудаки ви, шановне товариство! Хай обмірковують собі на здоров’я! (Головко, II, 1957, 64); // Уживається для вираження фамільярної оцінки кого-, чого-небудь. — Це Лукія Назарівна думала, що як спровадить Тоньку в піонертабір, то може бути спокійна за свого синочка. Ох, помиляєтесь, шановна моя майбутня свекрухо! (Гончар, Тронка, 1963, 169); І там, на буграх, шановне козацтво [діти] билося із татарвою. Їхні коні іржали, як скажені, і ламалися шаблі, і вже не вистачало суниць на рани, і їх збирали дівчатка в пеленки (Тют., Вир, 1964, 471); // у знач. ім. шано́вний, ного, ч.; шано́вна, ної, ж. Той, кого поважають, шанують (перев. у звертанні). Треба не губити напрямку, бачити попереду верхів’я гори й іти крізь хащі. Я вас доведу до краю, шановні (Ю. Янов., II, 1958, 30); Наливайте чаші повні І сідайте за столи. — З Новим роком вас, шановні, Щоб і далі ви росли! Здоровенькі були! (С. Ол., Вибр., 1959, 249).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 404.

Шановний, а, е. Уважаемый, почтенный. Двері розчиняє як батькові шановному, як чоловікові любому. МВ. ІІ. 177.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 484.