ЧУТИСЯ

ЧУ́ТИСЯ, чу́ється, недок.

1. Сприйматися на слух, бути чутним. Валка доходила до самого низу. Нестямний крик, реви все більше і більше чулися (Мирний, І, 1954, 260); Те, що в дитячих літах чується.., потім якось забувається, наче туманом сповивається, того-то я багацько з Івасевих казок позабувавсь (Григ., Вибр., 1959, 445); Десь здалека ледве чувся гомін, собаче гавкання (Досв., Вибр., 1959, 65); Дружно курились димарі хат, рипіли журавлі біля криниць, ревла худоба по дворах, і в морозному повітрі лунко чулися людські голоси (Головко, II, 1957, 182); — Бували і в інших землях,— чувся голос Тараса,— товариші, але таких, як у руській землі, не було таких товаришів! Ні! (Довж., І, 1958, 259); // Вчуватися, звучати ніби наяву. Чується мені пісня Байрона, що покинув свій рідний, але ворожий, розпусний край і пішов блукать по світі, шукать спочину для свого розбитого серця (Н.-Лев., III, 1956, 305); // безос. Серед великої тиші чулось тільки, як шелестіли листочки (Коцюб., II, 1955, 81); З туману виринали нові й нові хвилі, й чулося, що за ними йде ще неймовірна кількість інших (Ю. Янов., II, 1958, 50); Найгірше Олені приходилося зимою, коли майже кожен день чулося від дочки: — Мамо, в мене горло болить (Тют., Вир, 1964, 26).

2. Те саме, що відчува́тися. Відділились від колони, поїхали мовчки поруч. Пилюка чулася в нічному повітрі, скрипіла на зубах (Гончар, II, 1959, 118); Уже наближалось світання зі сходу, Вже чулося сонце за схилами гір (Перв., II, 1958, 166); Видимо, любили сього Андрія. Щось тепле чулося в усіх тих словах (Хотк., II, 1966, 196); Брати сідають прямо на тік, під їхніми руками чуються вибиті сліди ціпів і вогка прохолода (Стельмах, II, 1962, 146); Земля розмерзається, і талий винний дух полів, розбавлений солонуватою вільгістю недалекого моря, уже виразно чується в повітрі (Гончар, II, 1959, 39); // Бути помітним, виявлятися, спостерігатися. Осміхалась [Маланці] доля. Не тільки власна, але й Гафійчина. В ногах чулась міць, в руках сила (Коцюб., II, 1955, 24); Коли гармонія замовкала, вечірню тишу сколихували пісні, що їх заводили дівчата; в тонкому голосі, що злітав найвище, чулася туга, яка краяла серце (Чорн., Красиві люди, 1961, 3); В її відносинах до старшого брата і сестри чується глухий антагонізм (Л. Укр., III, 1952, 718).

3. діал. Почувати себе як-небудь, якимсь. — А що, Устино, чи ти чуєшся, що вже ти вільна душа? (Вовчок, І, 1955, 138); Вона худла і блідла, чуючись трохи ослабленою від посту при важкій праці у школі (Коцюб., І, 1955, 326); Чому нараз я чуюся безсилий І падаю, мов той Ікар безкрилий? (Вороний, Вибр., 1959, 96); Вона ще чулася кволою, але не могла перемогти невидимої сили, що поривала її в госпіталь (Трип., Дорога.., 1944, 57); // Вважати, уявляти себе кимось. Чувся [панотець] переможцем, бо переміг свого наймита хоч раз. Тепер мав його за що сварити (Март., Тв., 1954, 221).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 386.

Чутися, чуюся, єшся, гл.

1) Быть слышаннымъ, слышаться. Знали б люде, — чулись би непороки на їх, а то усі шанують. МВ. ІІ. 111. Чулися молоді жарти. МВ. (О. 1862. I. 101).

2) Чувствовать себя. Ой коні, коні, ведмеді, чи чуєтеся на силу, чи довезете княгиню? Свад. п. А що, Устино, чи ти чуєшся, що ти вже вільна душа? МВ. (О. 1862. III. 72). Чуюся на душі й на тілі, що й я живу. МВ. (О. 1862. III. 76).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 479.