ЧУЖИНСЬКИЙ

ЧУЖИ́НСЬКИЙ, а, е. Прикм. до чужи́нець. Ні, не палати, не пальми і злото Бачила Леся [Українка] в чужинському краї,— Бідних, що гинуть від гніту роботи, Дим, що їм небо ясне застилає (Забашта, Вибр., 1958, 61); І побачив я ворога в люті, Що терзав рідну землю мою. Задушити б його, розіпнути І розкидать в чужинськім краю (Гірник, Сонце.., 1958, 106); Козак вимощував долину Чужинським трупом, як умів, Як вчився в Січі і в братів На славнім Доні у поході (Стельмах, Жито.., 1954, 92); Я не знаю, чи пройшов лейтенант Сташко до кінця важку дорогу війни, чи впав, підкошений чужинською кулею (Рад. Укр., 1.ХІІ 1960, 3); Господиня не знала, що подумати про цю файну, але чужинську їй панночку, котра з цікавістю розглядала її (Д. Бедзик, Украдені гори, 1969, 235).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 379.