ЧУЖИНЕЦЬ

ЧУЖИ́НЕЦЬ, нця, ч.

1. Громадянин, підданий чужої держави, країни; іноземець. У чужинця всі мрії літають не де, Як у ріднім краю (Крим., Вибр., 1965, 291); Є в Нью-Йорку багаті квартали, Там чистіші повітря й земля. Там розкішно оздоблені зали Зустрічають чужинців здаля (Дмит., Осінь.., 1959, 28); // Загарбник, ворог (у 2 знач.). Перед лицем величної природи присягали [проводирі швейцарські] радше згинути, ніж віддати край свій на поталу чужинцеві! (Фр., II, 1950, 76); Матросам наче приснився рідний дім, своя, тепер далека родина, і вони тішилися цією золотокосою кирпатенькою дівчинкою, що нагадувала їм дочок і синів. Як то вони там, бідолашні, під чужинцем? (Кучер, Голод, 1961, 90); Ми йшли у вуличнім прибої, над нами квітли прапори, чужинці нам здавали зброю, здіймали руки догори (Сос., II, 1958, 404).

2. Чужа, нетутешня, захожа людина. Дуб стояв на верховині одиноко. Давня-прадавня легенда розповідає, що колись тут був великий ліс, та з часом його вирубали зайшлі люди — чужинці (Цюпа, Назустріч.., 1958, 6); // Людина, далека від кого-небудь своїми поглядами, духом і т. ін. [Петро:] Одні тільки думки сумні облягають тебе, а між ними одна, мов гадина, щипає за серце, ссе з його кров: ти чужинець у свого батька, нахлібник у чужій сім’ї… (Мирний, V, 1955, 180); [Руфін:] Доволі з мене, що тепер я бачу. Як далі піде так, ми хутко станем чужинцями у нашім ріднім краю (Л. Укр., II, 1951, 350).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 379.

Чужинець, нця, м. Чужестранецъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 476.