ЧМИХ

ЧМИХ, ЧМИХ-ЧМИ́Х, виг.

1. Звуконаслідування, що означає глухий переривчастий звук від виштовхування повітря, пари, відпрацьованого газу і т. ін. Дихання млинове нерівне, немов із перебоями: чмих, чмих… чмих (Головко, II, 1957, 18); // у знач. ім. розм. Дія за знач. чми́хнути. На всякий чмих не поздоровкаєшся (Укр.. присл.., 1955, 291).

2. розм. Уживається як присудок за знач. чми́хати і чми́хнути. Подивився Коля скоса:..— Покажу вам боровик: .. А обидві Клави — чмих! А обидві Нати — чмих! — І пішов луною сміх (Нех., Ми живемо.., 1960, 101).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 345.

I. Чмих, ху, м.

1) Одинъ разъ фырканія.

2) Родъ игры, въ которой стараются разсмѣшить, а смѣяться нельзя: кто чмихне, тотъ проигралъ. Сим. 192.

II. Чмих, меж., выражающее фырканіе. Ном. № 4714.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 466.