ЧИР

ЧИР¹, у, ч., діал. Трут, губка. В лісі пастух, З бука чиру надерши, У воді мочить, сушить, потім Б’є й толочить найперше, Поки губка та зм’якне, як пух, І візьметься в ній сила, З-під удару підхопивши вмить Яру іскру з кресила [кресала] (Фр., XII, 1953, 502).

ЧИР², у, ч.,діал. Страва з кукурудзяної або вівсяної муки, вид саламати. На вечерю посьорбав рідкого чиру з молоком, і на хвилю стало йому ніби легше (Фр., І, 1955, 176); Мати купила кукурудзяної муки й зварила чиру (Казки Буковини, 1968, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 328.

Чир, ру, м.

1) Родъ размазни, саламаты изъ кукурузной муки. МУЕ. І. 104.

2) Трупъ. Желех.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 463.

чир — в українській національній кухні — різновид саламати (страва з кукурудзяного або вівсяного борошна).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 640.