ЧИ

ЧИ¹, спол.

1. розділ., перев. повторюваний. Уживається при поєднанні однорідних членів речення і частин складнопідрядного речення для позначення того, що з ряду перелічуваних предметів, явищ і т. ін. можливий тільки один. [Ріпник:] Поплатив чи не поплатив за харч, відложив чи не відложив що на чорну годину, але в шинку, між товаришами, він був пан (Фр., IV, 1950, 8); Юзі було так гірко, немов була винна проти когось, чи, навпаки, хтось проти неї завинив (Л. Укр., III, 1952, 635); Я гашу електрику на монтажному столі, і тоді ми обоє помічаємо, що надворі вечір чи ніч (Ю. Янов., II, 1958, 26); // Уживається для вираження припущення. Зустрів я хлопчика. Малий мав років десять чи дванадцять (Сос., II, 1956, 277); Румуни розтяглися на кілометр чи й більше (Гончар, III, 1959, 71); // Уживається у знач. єднального сполучника "і". Ніхто не минає. Чи багатий, кого доля, Як мати дитину, Убирає, доглядає,— Не мине калину. Чи сирота, що до світа Встає працювати.. Чи дівчина, що милого Щодень виглядає (Шевч., І, 1951, 11); Чи в пшениченьку, чи в жито, Досхочу розкошував [Коник] І цілісінькеє літо, Невгаваючи, співав (Гл., Вибр., 1951, 81); Коваль був чоловік розумний. Сам був неписьменний і дуже жалкував з того.. Чи газета попадається, чи книжечка — біда неписьменному (Головко, II, 1957, 211).

Ра́но чи пі́зно див. ра́но; Чи… чи — сполучник повторюваний, що вживається при кожному однорідному члені речення або при кожній складовій частині речення, посилюючи роздільність у чергуванні перелічуваних предметів, явищ, дій тощо або їх взаємовиключення, несумісність. Стала вона і не знає, чи йти далі, чи вертатися (Коцюб., І, 1955, 17); — Хто тут хазяїн, чи я, чи ти? — скрикнув суддя (Мирний, І, 1954, 161); Чи осінь, чи зима, чи в зелені діброва весни вітає дні, чи літо славить птах,— усе мені шумить хода твоя шовкова, і стан твій молодий пливе в моїх очах (Сос., II, 1958, 34); Чи то…чи [то]-сполучник повторюваний: а) уживається для вираження непевності, сумніву, припущення. Пішли [голова з писарем] до волості; а дорогою все щось один одному говорили: чи то радились, що його робити, чи жалілися,що їм роблено (Мирний, І, 1949, 295); — Оце йду на вокзал. Обіцяли мене взяти в Сороку… чи то місто таке є, чи то село (Коцюб., І, 1955, 453); — Ой, що пан робить? — скрикнув Янкель, закриваючи рушником червінці чи то від Бульби,чи то невідомо від кого (Довж., І, 1958, 267); б) уживається на початку підрядних речень, а також поєднує однорідні члени речення і частини речення, вказуючи на те, що з безлічі випадків, ситуацій, предметів, понять і т. ін. щось одне можливе, проявилося і т. ін. Чи то праця задавила Молодую силу, Чи то нудьга невсипуща Його з ніг звалила, Чи то люди поробили Йому, молодому, Що привезли його з Дону На возі додому (Шевч., І, 1963, 253); в) уживається в значенні єднального сполучника "і". Курить мара, все трощить, мне. Чи то лозина, чи цеглина… (Гл., Вибр., 1951, 187).

2. поясн. Уживається у знач.: тобто, інакше кажучи. На моє щастя, чи, краще, на щастя моїх нервів — натомився нині дуже. Ходили аж за село Шуму (Коцюб., III, 1956, 131); Згадалося, що батько мій колись, Як їздив до Юркевича у гості В село Криве, за двадцять кілометрів, Чи пак верстов, спинявся "попасати" У Білках, у старого корчмаря (Рильський, III, 1961, 299); —Для чого ви існуєте, чи то, пак, живете? (Гончар, Тронка, 1968, 118).

3. пит. Уживається па початку з’ясувального підрядного речення. Чи довго плив Еней,— не знаю, А до Евандра він доплив (Котл., І, 1952, 201); Тепер хочу засісти за роботу, хоч не знаю, чи вдасться зробити се зараз, бо почуваю себе дуже погано (Коцюб., III, 1956, 389); Тихими вересневими світанками господар, що виганяв худобу на пасовисько, прислухався, чи не гуркоче де-небудь далі, чи не відходить фронт, чи не гонять назад германця (Тют., Вир, 1964, 390).

Чи що див. що³.

4. допустовий. Уживається у складнопідрядних реченнях з логічною невідповідністю між змістом складових частин. Чи пані свариться, чи б’є (бо хоч пані і не зла була, а все часом попоб’є) , чи там спідницю дарує або хустку,— Чайчиха прийме усе мовчки й одійде (Вовчок, І, 1955, 260).

Сяк чи так див. сяк; Так чи іна́к (іна́кше) див. так; Так чи сяк див. так; Чи так, чи іна́к (іна́кше); Чи сяк, чи так — як би там не було. — Все рівно, чи так, чи інак, а земля пропаде.— Кому ж я її продам, сину, під сю завірюху? (Мирний, І, 1954, 159); Чи сяк, чи так, а справу треба рятувати, щоб не набратися всесвітнього сорому (Мирний, V, 1955, 430).

ЧИ², част.

1. пит. Уживається для підсилення питального характеру речення. — Галю, сестрице! Чи ти пізнала свого брата меншого? — Ох, братік милий! (Вовчок, І, 1955, 325); Чи вернувся Василь із Пітера? Чи привіз він мені ту справу, що я його просив (Шевч., VI, 1957, 50); — Мамо, чи кожна пташина В вирій на зиму літає? — В мами спитала дитина (Л. Укр., І, 1951, 60); // Уживається при риторичних запитаннях у знач. хіба. — О жінко! — каже Тиміш,— се в тебе десь огневі сльози! — Бо гіркі, Тимоше! А чи мало я їх виплакала! (Вовчок, І, 1955, 55); Чи є кращі між квітками Та над веснянії? Чи є кращі в життю [житті] літа Та над молодії? (Л. Укр., І, 1951, 12); Гаптує дівчина й ридає — чи то ж життя! (Тич., І, 1957, 26); — П’ятдесят літ нашої дружби прошуміли в тайзі, як один день. І щодня дивлюсь і не надивлюсь і все питаю себе: чи є ще на світі така краса і такі багатства? (Довж., І, 1958, 105).

Чи не: а) уживається в знач. може, виражаючи можливість, бажання чого-небудь. [Мати:] А чи не годі вже того грання? Все грай та грай, а ти, робото, стій! (Л. Укр., III, 1952, 224); "А чи не потанцювати мені?" подумав Василь, відчуваючи в тілі незвичайну легкість і радість руху (Довж., І, 1958, 88); б) уживається в знач. мабуть, виражаючи припущення, ймовірний здогад. Чи не з багатих вона; в) уживається у знач. майже, визначаючи заокруглену цифру, максимальну кількість чого-небудь, до повноти чого не вистачає дуже мало. Чи не з десяток мільйонів золотом довелося витратити на мандрівку цариці по Дніпру, щоб продемонструвати перед усім світом велич і міць Російської держави (Добр., Очак. розмир, 1965, 6); — Ти кажеш мені це чи не в сотий раз (Довж., І, 1958, 433).

2. З деякими словами (прислівниками, частками і т. ін.) утворює сполучення із значенням припущення, сумніву, непевності і т. ін. Дізнаєшся в кайданах самотини, У тридцять літ — знесилений дідусь, Гадавши нишком: кращої години Я в мирі ледве чи діждусь… (Граб., І, 1959, 76); — Трістане! в тебе є гріхи, великі, непростимі. На їх навряд чи проща є в святім Єрусалимі (Л. Укр., І, 1951, 413).

3. підсил. Посилює окличну інтонацію речення. — Так такий ти мені вірний! Чи ти ба! — крикнув Чолак (Н.-Лев., III, 1956, 302); — Як то ти за Пріську журишся, чи ба! як до роботи, то й за Пріську згадала! (Л. Укр., III, 1952, 637).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 320 - 321.

Чи с. Ли, или, развѣ. Чи може сліпий сліпого водити? Єв. Л. VІ. 39. Чи гріх, чи два, а вже не видержу. Ном. № 118. Як де зробить чорногуз гніздо на хаті, чи у дворі, то та хата щаслива. Чуб. Та чи то ж повірять? Шейк. Чи вже б то пожаліли? Сим. 236. Може до того чи й доживемо. О. 1861. VII. 16. Чи так, то й так. Ну, пусть будетъ и такъ. Рудч. Ск. I. 1. Чи що. Что-ли. Що він там чортів сліпить, чи що? Ном. № 10932.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 461.