ЧЕТВЕРИК

ЧЕТВЕРИ́К, а́, ч.

1. Старовинна міра об’єму сипких тіл, що дорівнює восьмій частині чверті (26,239 л). Четверик як міра зерна досить широко побутував у росіян, українців і білорусів ще наприкінці XIX — на початку XX ст. (Нар. тв. та етн., 2, 1967, 62).

2. Четверо коней в одному запрягу; четвірка. З хмари куряви на шляху виринув четверик баских коней (Кол., Терен.., 1959, 67); Серед двору стоїть великий, запряжений четвериком фаетон (М. Ол., Леся, 1960, 27).

3. Вила з чотирма зубами. — Хто там іще? — спитав Сидір Іванович, тримаючи четвериками навильник січки (Добр., Тече річка.., 1961, 151).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 318.

Четверик, ка, м. Четверикъ, четверка. Пішов четвериком орать. Рудч. Ск. І. 180. Ум. Четверичо́к.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 460.

четвери́к —

1) старовинна міра об’єму сипких тіл, що дорівнює восьмій частині чверті (26,239 л);

2) = четверня́ — четверо коней в одному запрягу; четвірка. Пішов четвериком орать (казка); Пан четвернею пробіжить (Марко Вовчок).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 639.