ЧЕЛЯДНИЦЬКИЙ

ЧЕЛЯ́ДНИЦЬКИЙ, а, е, іст.

1. Прикм. до челя́дник. І треба ж було Наталці піти на челядницькі ігрища, влаштовані на зелені свята для панства (Добр., Очак. розмир, 1965, 24).

2. у знач. ім. челя́дницька, кої, ж. Те саме, що челя́дня. Крім хати під гонтом, в якій жила родина господаря, в другому кінці двору тяглася довга землянка. Це була челядницька (Панч, Гомон. Україна, 1954, 222); — Зайди в челядницьку, старче, та скажи, щоб дали тобі попоїсти (Бурл., О. Вересай, 1959, 99).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 292.

Челядницький, а, е. Принадлежащій, свойственный слугѣ, работнику.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 450.