ЧАРИ

ЧА́РИ, ів, мн.

1. заст. За старовинними марновірними уявленнями — магічні засоби, за допомогою яких чаклуни, знахарі тощо ніби здатні вплинути на людину і природу (зілля і напій з нього, різні речі — жмутки, мішечки, пакетики і т. ін.). Не поможуть і чари, як хто кому не до пари (Укр.. присл.., 1955, 111); Ми його [капшучок] кочергою вигорнули із комори, думаючи, що то які чари (Сл. Гр.); Та вийняла [Маруся] з-за пазухи Циганчині чари. Та скликала річчю-словом Із трьох країв хмари (Бор., Тв., 1957, 93); — Дитино моя, Олесю! схаменись!..Що се ти задумала! Та се тобі якісь чари давано! (Вовчок, І, 1955, 22); [Морозиха:] Чого чарами не зробиш?.. На світі усяке є зілля — і до отрути, і до любощів… (Кроп., І, 1958, 76); *Образно. Гей, ви, грізні, чорні хмари! Я на вас збираю чари, Чарівну добуду зброю І пісні свої узброю (Л. Укр., І, 1951, 48); *У порівн. А молода? мабуть, без пари Судилось господом зносить Красу і молодость [молодість]… Мов чари, Розсипалось та розлилось (Шевч., II, 1963, 115).

2. заст. Магічні дії та прийоми з використанням таких засобів; чаклунство. Якби я справді була відьма, я б передніше за все показала тобі, Ларасю, свої чари коло твоїх воріт (Н.-Лев., II, 1956, 17); І бачив я, як люди вірять в сни, В приміти, в добрі й злії дні, у вплив Планет і зір, у чари і закляття (Фр., XIII, 1954, 192); [П р і с ц і л л а:] Засуджено недавно Християнку, неначебто за чари, до спаління, а чоловік її зоставсь безпечний (Л. Укр., II, 1951, 378); // Вплив цих дій. — Я зараз розіб’ю ті чари ік чортовій матері і приверну твого Якова знов до тебе! (Стор., І, 1957, 24); // Магічні властивості предметів, явищ, людей. — Я дам тобі тим часом цю скрипку, але від тебе залежить, щоб вона залишилася чарівною: її чари гинуть, коли на ній перестають грати (Ів., Вел. очі, 1956, 37).

&́9671; Ні́би (немо́в) ча́рами — несподівано, як буває у казках; за викликом чарівника, під дією магічних засобів. Одно слово генія, кинуте в мелодію,— і ніби чарами розгорнулась передо мною картина (Н.-Лев., III, 1956, 306); З’явився наш вельможний господар з військовою і королівською грамотою, і немов чарами виросли замки, споруди, містечка (Тулуб, Людолови, І, 1957, 96); Ча́ри ді́яти (чарува́ти, твори́ти і т. ін.); Ча́рами чарува́ти: а) впливати на кого-небудь магічними засобами; чарувати. І на могилі серед поля, Як тую волю на роздоллі, Туманом сивим сповила. І колихала, і співала, І чари діяла… (Шевч., II, 1953, 284); — Дала вона якесь дання йому,— якісь чари чарувала… (Вовчок, I, 1955, 220); Чи вона на мене чари насилає, чи вона мені дання дала, щоб мене об’їдати та обпивати (Н.-Лев., III, 1956, 253); б) вабити, вражати кого-небудь чимсь незвичайним, красивим. А ранок у гаю і в полі творить чари (П. Куліш, Вибр., 1969, 368); Хочеш знати, чим справді було те, що так колись пишно цвіло, що на серце наводило чари, світ вбирало в злотисті примари (Л. Укр., І, 1951, 201); Видно, й справді великими чарами уміє це дівча чарувати, коли вергло сего [сього] лютого пушкаря собі під ноги (Хотк., II, 1966, 101).

3. перен. Те, що захоплює, вражає кого-небудь (краса природи з усіма її виявами і т. ін.); чарівність. Овіяні чарами літньої ночі, заколисані любою розмовою, вони замовкли (Коцюб., І, 1955, 50); Якою ж ви силою володієте, сині небесні потоки, ви, білі хмари, і ти, пахуча земле, що з одного робиш звіра, а з другого голуба? Отже, є в тобі таємні чари? (Тют., Вир, 1964, 377); Воно [село] тепер, прикривши чарами ночі свою бідненьку одіж, здається казковим (Стельмах, І, 1962, 274); // Зовнішня привабливість людини і її внутрішня, душевна краса. Довго він стояв над нею, дивився, напувався чарами її красної вроди (Мирний, III, 1954, 80); Я не Петрарка — ти ж нова Лаура, Ти, може, краща, ніж вона була. Ти грації сама ще додала До чарів, що дала тобі натура (Сам., І, 1958, 101); Є люди, що їх у всьому хочеться наслідувати. Такі люди мають у собі якісь особливі, внутрішні чари (Баш, Проф. Буйко, 1946, 5); // Велика естетична впливова сила слова, мистецтва і т. ін. Кобзо-орлице!..Чарами слова розмай, мов ту хмару, недолю (П. Куліш, Вибр., 1969, 367); Краса природи, принадність жінки, чари музики і слова — все це котилось, як хвилі в далекому морі, чужі й невидимі (Коцюб., II, 1955, 208); Мені згадується моє дитинство, довгі снігові ночі в селі на Полтавщині, чари страшних казок про подвиги богатирів, які не боялися ні чорта, ні вогню, ні розбійників (Чаб., Шляхами.., 1961, 7); Тут щирим серцем, сповненим любові, він чари мови рідної вбирав (Гонч., Вибр., 1959, 304).

&́9671; Ча́ри коха́ння (любо́ві) — магічна сила кохання. Вся батарея знала, що жодна дівчина ще не обнімала, не цілувала Усмана — всі чари першого кохання для нього були попереду (Гончар, Маша.., 1959, 5); Їм здавалося, що сором’язливість почуттів найкраще прикрити від чужого ока шкаралупиною насмішки чи й масним словом, щоб ніхто не подумав, що парубок має м’яке серце чи не розуміється на чарах любові (Стельмах, І, 1962, 400).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 268.

ча́ри (пестливе — ча́роньки) = чар —

1) за старовинними уявленнями — магічні засоби, за допомогою яких волхви, чаклуни, знахарі здатні нібито вплинути на людину й природу (чарівне зілля і напій з нього, різні речі — жмутки, пакетики, мішечки і т. ін.); у переносному значенні — зовнішня чи внутрішня приваба, що манить, викликає різні почуття та ін. Не поможуть і чари, як хто кому не до пари (прислів’я); У вдовиці чари на полиці (приказка); Як поїхав козаченько яром, — перелита доріженька чаром (Б. Грінченко); Дала вона якесь дання, якісь чари чарувала (Марко Вовчок); А в мене чари, чари готові: білеє личенько і чорні брови (А. Метлинський); Мабуть, я у тебе чароньків наївся (Панас Мирний);

2) магічні дії та прийоми з використанням таких засобів; чаклу́нство (див.).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 634-635.