ЧАПАТИ

ЧА́ПАТИ, аю, аєш, недок., розм. Повільно ступати, іти не поспішаючи. Обережно, здебільшого поодинці і мовчки, відходили від груп окремі люди, ховали під чуні торбини і, оглядаючись, чапали на вокзал (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 57); Знову набирається сміливості свиня, чапає до хлопця (Вас., II, 1959, 349); Босі ноги чапали по м’якій пилюзі (Горд., І, 1959, 112); Усі свої чотири десятини, розкидані у п’яти руках, обійшла [Докія] до смеркання. Ледве вже чапала додому, стомлена і радісна (Стельмах, II, 1962, 333).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 267.

Чапати, паю, єш, гл.

1) Итти, медленно ступая со звукомъ. Щось чапа. Лохв. у.

2) Рвать, обрывать, напр. плоды съ дерева. Вх. Уг. 274.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 444.