ЦІП

ЦІП¹, а, ч. Ручне знаряддя для молотьби, що складається з довгого держака і прикріпленого до нього ременем або мотузком короткого дерев’яного бича. Зжав менший брат свою пшеницю і перевіз, як йому велено. Стає молотить: що вдарить ціпом, так йому мішок пшениці і висиплеться (Стор., І, 1957, 33); В лісі несподівано встає гомін і гук. Підковою виходить облава: селяни з кіллями, з косами, з ціпами (Вас., III, 1960, 190); — Це я, тату, ніяк не навчуся,— озвалася, червоніючи, Секлета.— Крутиться бісовий ціп, мов той вуж, у руках (Цюпа, Назустріч.., 1958, 106); *У порівн. Очі [змія] полум’ям горіли; Хвіст, як ціп, об землю бив (Щог., Поезії, 1958, 248); Слова гупали в пісні, як ціп на току, окремо, виразно (Коцюб., II, 1955, 131).

&́9671; Маха́ти ці́пом — молотити ціпом. Цілу зиму [Карпо] то в попа, то в пана ціпом махав, не нахваляться ним, такий робітник (Коцюб., I, 1955, 305); — Ото, яка наука страшна, то не ціпами махати! (Стеф., І, 1949, 115); — Іване, а ти мастак брехати? — несподівано запитав я Кульбабенка.— Умію.. Брехати — не ціпом махати (Стельмах, Правда.., 1961, 77).

ЦІП², ЦІП-ЦІ́П, ЦІП-ЦІП-ЦІ́П. виг. Уживається для кликання курчат. Там, серед одного двору, стояла молодиця ще з заспаним лицем, нерозчісаною головою і голосно викрикувала на всю околицю: тю-тю, курочки, тю-тю-тю-тьу! Там неслось: ціп-ціп-ціп! (Мирний, І, 1954, 236); Залишивши правку учнівських зошитів, вона вийшла подивитися на своїх курчаток. Поглядом ковзала по двору, примовляючи: ціп-ціп-ціп (Томч., Готель.., 1960, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 239.

Ціп I, па, м.

1) Цѣпъ для молотьбы хлѣба. За ціп та на тік. Ном. № 12854. Брехати — не ціпом махати. Ном. № 6815.

2) Ціпи в’язати. Ссориться. Подол. г.

3) Ціпом їхати. Ѣхать двумя лошадьми, вмѣстѣ впряженными, изъ которыхъ одна маленькая другая большая. Вх. Зн. 82.

4) Порода большихъ грушъ. Вх. Лем. 480. Ум. Ці́пик.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 433.

ціп (зменшене — ціпо́к; збільшені — ціпу́ра, ціпцю́ра) —

1) старовинне ручне знаряддя для молотьби, що складається з довгого держака і прикріпленого до нього ременем або мотузком короткого дерев’яного бича; символізує статок у господарстві («Доки на току ціп, доти на столі хліб», «Ціп та коса годують»), ознаку важкої праці («Бодай ніхто не діждав ціпом заробляти», «Ціпом силу міряй, а не гульнею»). За ціп та на тік (приказка); Брехати — не ціпом махати (приказка);

2) ціпо́к — також костур.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 631-632.